четвер, 13 квітня 2017 р.

УКРАИНСКИЕ НАРОДНЫЕ МУЗЫКАЛЬНЫЕ ИНСТРУМЕНТЫ.КОБЗА.ФОТО

Похожее изображение


Вторник, 17 Декабря 2013 г. 14:32 + в цитатник 
Историю намеренно искажали
0_3b07c_2e700989_L (415x500, 51Kb)
На фото украинские музыкальные народные инструменты

когда я была школьницей, история Украины в школьных учебниках представала белым пятном, и начиналась с прихода советской власти, якобы принесшей народу письменность и всяческие блага.
Украинский язык подавался как искаженный русский, а тот в свою очередь якобы идущий от Кирилла и Мефодия.

История венедов (нынешняя Рига) в советской истории была отнесена к семнадцатому веку.
на самом деле это примерно третее тысячелетие до н.э.

Император Константин сделал свою сдвижку в истории, приписав имя Христос Исусу, и сделав его вроде как основателем христианства, хотя христианство существовало задолго до его рождения.
Арианскую церковь, арианское христианство, как потом писали, Константин аналогичным образом приписал к имени Ария.
Десятинная церковь в Киеве была арианской (арийской).
Сам Константин, несмотря на итоги никейского собора, крестился в конце жизни именно в древнейшей арианской (арийской) традиции.
В арианской традиции крестился Владимир, когда женился на христианке, он не крестил Русь, Русь давно уже была крещеной.
слово "славяне" происходит от слова "Цлав" - крест, и обозначает крещеные.
право-цлавные - это те, кто крестятся справо-налево, а лево-цлавные это католики.

Библия не является исконо еврейской книгой, заповеди Моисея - это буддистские десять благородных заповедей с добавлением нескольких заповедей про бога, которого нет в буддизме (где заповедей ровно десять) - системе знаний об апгрейде сознания.

Но и буддизм вместе с Махабхаратой и ведийским языком пришел от Триполья.
Ведийский язык является производным от украинского, что было обнаружено еще в 19 веке, а санскрит искусственно созданный из ведического язык.

Кстати, Троя - типично трипольское название с числительным три. любимым в трипольских мифах и названиях городов,
а древние троянские валы тянутся по югу Украины с третьего тысячелетия до н.э.
Гомер был слепым певцом, наподобии традиционных украинских бандуристов, которые на память заучивали длинные древние предания и исполняли их под бандуру, кобзу или лиру.

Сьезд бандуристов Украины был собран и расстрелян при совке кажется в 34 году. Уничтожали историю вместе с древними преданиями.

на фото кобзари Кравченко с Полтавской губ. и Дремченко из под Харькова с мальчиком-поводырем.
0_3b07b_184b9b08_L (500x324, 72Kb)
кобза
0_3b2e5_dc3a9b35_L (298x500, 36Kb)Картинки по запросу музыкальный инструмент кобза фото рисунокКартинки по запросу музыкальный инструмент кобза фото рисунокКартинки по запросу музыкальный инструмент кобза фото рисунок

Кобзарський Цех

1. Народна картина "Козак Мамай", автор невідомий. ХІХ ст. Полтавщина. Збірка Івана Гончара. КН-6919
Сьогодні ми вже знаємо, що, незважаючи на зовнiшню подiбнiсть, бандура й кобза – цiлком рiзні iнструменти як за походженням, так i за способом гри − хоч у народі їх назви часто-густо перемішувалися і заміняли одна одну.  Інструмент, який тримає в руках Козак Мамай на бiльшостi традицiйних картин (1) називаємо сьогодні мамаївською кобзою, хоч у народі його часто називали й “бандуркою”. Ця назва, відбита у багатьох піснях, збереглася у народній назві сюжету картини з Козаком Мамаєм – вона часто буває підписана “Козак-бандурист” – і у записах фольклористів поч. ХХ ст. Цей інструмент має серед своїх родичiв лютню, гiтару та iншi струннi щипковi iнструменти, на грифi яких струни ПРИТИСКАЮТЬСЯ. Як засвідчують давні зображення, така кобза могла мати чотири чи більше довгих струн (бУнтів) і кілька прИструнків.
Водночас традицiйна (дiатонiчна) народна бандура є спорiдненою з давнiми шоломовидними гуслами (5) i не розрахована на вкорочення струн пальцями лiвої руки. (На це походження бандури слушно вказував Георгiй ТКАЧЕНКО [1898–1993] – вiдомий бандурист, який переймав науку вiд традицiйних кобзарiв ще на початку нашого столiття). Тож і тримають цi два iнструменти по-рiзному: кобзу трохи навскiс, як гiтару, а народну бандуру – вертикально, притиснувши до грудей i граючи по всiх струнах обома руками. Цей спосiб гри називають зiнькiвським або харкiвським, на вiдмiну вiд звичного сьогоднi чернiгiвського (бандура розвернена ліворуч, лiва рука грає тiльки на басах, а права – тiльки на приструнках).
2. Народна (діатонічна) бандура Георгія Ткаченка. ХІХ ст. Власність Державного музею театрального, музичного та кіномистецтва України
За Г.Ткаченком, чернiгiвський спосiб гри не властивий традиційному виконавству – він є пiзнiшим i походить вiд зрячих аматорiв-бандуристів. Цей спосіб також пов’язаний iз хроматизацiєю бандури (конструкторськi експерименти в цьому напрямку почалися десь на зламi XIX-ХХ столiть), яка зробила неможливою гру на приструнках лiвою рукою. Пiсля хроматизацiї бандура набрала великої ваги i перетворилася – вже за радянського часу – з побутового iнструменту на суто концертний: адже важко собi уявити людину, яка бере з собою сучасну бандуру чернiгiвської фабрики, скажiмо, в туристичну подорож.
Класична народна бандура, якою володів Г.Ткаченко (2), має 5 довгих струн (басів) і 16 коротких (приструнків). Зіньківсько-харківський спосіб гри дозволяє ефективно використовувати увесь її діапазон – 4 октави. Народній бандурі властива особлива виразність звучання і кришталева прозорість акордів, якої не має жоден інший інструмент.
Прикметно, що на жодному з відомих зображень Мамая – “Козака-бандуриста” – ще від XVIII-XIX століть немає зображення такої бандури, хоч музейні збірки і етнографічні замальовки різних авторів засвідчують вельми давнє її побутування. Бандурист Назар Божинський (м.Харків) висловлює думку, що такий інструмент у давнину міг належати виключно незрячим носіям епічної традиції, а для побутового музикування використовувався хіба в поодиноких випадках.
3. Вересаївська кобза. Реконструкція Миколи Будника. 1998 р.
З цього погляду цікавим перехідним явищем є названа за ім’ям власника – незрячого кобзаря Остапа Вересая – вересаївська кобза (3) з шiстьма бунтами й шiстьма приструнками. Її, а також способи гри на ній і основний репертуар докладно описав ще на початку нашого століття Микола Лисенко. Відрізняє вересаївську кобзу від мамаївської насамперед короткий гриф (“ручка”) і зовнішня подібність до народної бандури. Можливо, далася взнаки її сфера побутування серед незрячих співців. Стрiй вересаївської кобзи також перегукується зi строєм традицiйної бандури; це дозволяє змiшувати виконавськi технiки, характернi для двох рiзних iнструментiв. А безладовий, як у скрипки, гриф дає можливiсть збагачувати виконання новими засобами й вiдтiнками. Виконавськi можливостi вересаївської кобзи у сучасній музиці сьогоднi далеко не вичерпанi.
4. Торбан. Майстер Микола Товкайло, 2010 р.
Варто згадати ще двох “родичiв” кобзи й народної бандури – торбан (4) i панську бандуру. Цi два iнструменти зовнi досить подiбнi мiж собою; вони були поширенi переважно серед козацької старшини та мiського люду i вийшли з ужитку ще в минулому столiттi. На торбанi, за переказами, грали Iван Мазепа i Тарас Шевченко. Торбан, як i панська бандура, має багато пристрункiв i додаткову голiвку на грифi для контр-басiв. Рiзняться вони мiж собою, як i кобза з народною бандурою, способами гри: на грифi торбана струни можна притискати, на грифi панської бандури – нi. Традиційно корпус торбана виготовляли з клепок, подібно до лютні. Охочі довідатися більше про гру на торбані, народній бандурі та вересаївській кобзі мають змогу звернутися до самовчителя, написаного Володимиром Кушпетом.
5. Гусла шоломовидні (“псалтиреві”). Реконструкція Миколи Будника, поч. 1990-х рр.
Ще один інструмент, з яким ходили мандрівні співці – колісна ліра. Відома у Західній Європi ще з VIII-IX ст., ліра прийшла в Україну десь близько XV-XVI ст. Лiрницька традицiя тiсно переплелася з кобзарською, частково запозичивши й репертуар кобзарiв. Але якщо бандуру й кобзу знала переважно Лiвобережна – Гетьманська Україна, то лiру – i Полiсся, й Карпати. Колiщатко у правiй частинi лiри вiдiграє роль безперервного смичка, видобуваючи звук з 2 – 4 струн. На однiй струнi – спiваницi – лiрник, перебираючи клавiшi пальцями лiвої руки, грає мелодiю, iншi ж – бурдоннi – дають постiйне звучання квiнти. На лiрi грали як духовнi псальми, так i епiчнi твори та свiтськi мелодiї, у т.ч. й до танцю. Хто хоч раз почув лiру, завжди безпомилково її впiзнаватиме.
До найдавнiших iнструментiв, якi побутували на територiї України, слiд вiднести також гусла. З часiв Київської Русi вони проiснували у побутi, ймовiрно, аж до XVIII-XIX ст.: Пантелеймон Кулiш у своїх “Записках о Южной Руси” стверджував, що в 1853 р. йому доводилося бачити спiвця-гусляра. Є три рiзновиди гусел: шоломовиднi («псалтиреві») (5), криловидні («словіші») та клавiроподiбнi. Останнi – стацiонарнi, прямокутної форми – були сконструйованi у XVI-XVII ст. на основi двох перших і використовувалися переважно у міському побуті. Давньої традиції побутування гусел-”словішів”, реконструйованих на початку 1990-х років майстром Миколою Будником, в Україні не зафіксовано.

Кобза Вересая[ред. • ред. код]

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Кобза Вересая
Кобза вересаївська
Бандура вересаївська
Кобза Вересая
Класифікація
Споріднені інструменти
Кобза Вересая, або Вересаївська кобза — добре описана в літературі кобза відомого українського кобзаря Остапа Вересая, а також інструмент такого класу (традиційний народний або сучасна реконструкція) взагалі: лютнеподібний округлий симетричний струнно-щипковий, з кількома струнами на широкому грифі без ладів, на яких грали, притискаючи їх до грифу, та кількома приструнками на корпусі, на яких грали в арфоподібний спосіб. Була досить поширена в Україні до середини XIX століття, з часом втратила популярність на користь бандури. В 1980-х роках інструмент, спосіб гри на ньому та репертуар були реконструйовані сучасними дослідниками.

Історія вивчення[ред. • ред. код]

Перші дослідження кобзи Вересая[ред. • ред. код]

Ілюстрація «Кобза — Бандура» до статті Лисенка в часописі «Зоря» (1894)
Першим дослідником, що описав кобзу Вересая, був Микола Лисенко. Його розвідка «Характеристика музыкальных особенностей малорусскихъ думъ и пѣсень, исполняемыхъ кобзаремъ Вересаемъ», надрукована разом із записами репертуару Вересая в 1878 році в брошурі «Кобзарь Остапъ Вересай его музыка и исполняемыя имъ народныя пѣсни[1]», містила короткі етнографічні відомості, опис інструменту, способу гри на ньому, обережні спроби провести паралелі з аналогічними інструментами інших народів.
За Лисенком кобза Вересая, або бандура, як він також її називає, зовнішньою формою схожа на іспанську гитару. Зазначивши, що конструкція інструменту, вірогідно, дуже давня, Лисенко також згадує грецьку «пандуру», китайську та індійську «бину», кримськотатарську «бзуру»[en][1]:36. Також він зауважує, що кобза, яка розглядається, не є типовим представником щодо якості, форми та матеріалу, оскільки кобзар продав стару кобзу музею і наскоро зробив нову за допомогою столярів з корпусом зі звичайної осикової миски, в той час як справжній інструмент зазвичай робиться з цільного куска деревини липи[1]:36.
У часописі «Зоря» стаття Лисенка «Народні музичні струменти на Вкраїнї[2][3][4][5][6][7][8][9][10]» так описує кобзу — бандуру, маючи на увазі саме кобзу, подібну до кобзи Вересая:
Бандура складаєть ся з недуже довгого, але широкого грифа, званого ручка (А). Ручка кіпчить ся на низ довгим на впів овальним кузовом. Овал кобзи, або спідняк єсть випуклий і зпід споду подібний до видовбаного гарбуза. Округлість овала кобзи, наче вінця у мисці, висуваєть ся трохи в бік. В їй попроверчувані дїрочки, а в їх встромляні кілочки. Кілочки цї натягують короткі струни у кобзї. Округлість кобзи зветь ся „брямка“ (Б). Верхня настілка на овалу зветь ся „верхня́к“ (В.) або „дейка“ [з нїмецького Decke]. По серединї дейки прорізана кругла дїрка — „голосни́к“, що голос видає (Г.). Вподовж нижньої части брямки, супроти ручки, пророблена деревляна полоска, міцно прикріплена до брямки — се єсть „пристру́нник“ (полуґриф) (Д.) До його навязані усї струни кобзи. Струни навязують ся, як у скрипцї, до полуґрифа, або приструнника, котрий утримуєть ся дротом зацїпленим за деревяний ґудзик [пупок]. Пупок уверчений зпід споду, під дейкою, у спідняку[2]:19.
Межи приструнником та голосником лежить кобилка (Е) — поріжок з дерева; на їй лежать усї 12 струн. Ручка кінчить ся у горі головкою (Ж). В нїй сидять кілочки (З), а на їх наверчують ся струни[2]:19.
Звичайна кобза має 12 струн; 6 довгих і товстих струн натягнені від приструнка вподовж усїєї ручки і в головцї наверчені на кілочки. Цї 6 довгих струн звуть „бунтами“ (І.) [з нїмецького Bünd]. Перші 4 довги струни — баси. Перша з краю лївого зроблена з овечої кишки, й обвинена т. зв. „сухозло́тицею“[a]; 2-га і 3-тя те-ж баси і те-ж кишкові струни; 4-та мідяна, дротова; 5-та звана терция, а 6-та при́йма, обидві кишкові, римські, себ-то з ки́шок прозорих висчого сорту[2]:19.
Остатнї 6 коротких струн звуть ся „при́струнки“ (Н.). Всї вони кишкові. У Вересая вони були мідяні, для того що ввесь кузов кобзи за малий був і мідяні струни начепляні задля більшої гучности[2]:19.
  1. Вгору металевою ниткою

Схожі інструменти[ред. • ред. код]

«Козаки розважаються» Тимофія Калинського (1778-1782)
«Кобзар» Василя Штернберга (перед 1840)
«Козак Мамай» невідомого художника, кін. 1780-х — поч. 1800-х
Кобза Вересая не була унікальним інструментом такого типу. Відомі й інші екземпляри, але у другій половині XIX-го століття вони потроху виходили з вжитку і траплялись лише зрідка. Кушпет відносить до них кобзи Тараса Зінченка та Павла Конопленка-Запорожця[11]:37. Слід, однак, зауважити, що вони відрізнялися від вересаївської, хоча й не були традиційними арфоподібними бандурами.

Кобза Тараса Зінченка[ред. • ред. код]

Оксана Кобилонка з села Миколаївка на Полтавщині переповідала Мартиновичу про 10-струнну кобзу (6 басів та 2 струни для мелодії по грифу і 2 приструнки) Тараса Зінченка, званого «Кобзарем»:
Вісім струн дротяних; малих дві на тонкий голос; а восім було великих: а як гра, то хвата, хвата з перебором... Восім великих, а дві малих: десять струн усіх... кругла: аршин ширини, а ручка на гвинтах і товщини з долоню, а сама кругом аршин, значит у „хрест“, кругла значить вона, а ручка сама аршин з четвертю... у чотири пальці шириною... по цей бік струн коликом дірочка, продухвинка та шо голос видає, і по той бік струн одна: дві їх... на кругу — на вкосяк підложена під струни на вкосяк...[11]:36-37
Про ту ж таки кобзу Хоткевич, посилаючись на Мартиновича, пише, що приструнків вона не мала, натомість мала лади[12]:171.

Кобза Павла Конопленка-Запорожця[ред. • ред. код]

До того ж типу кобз Володимир Кушпет відніс кобзу з 12-ма струнами (8-ма по грифу і 4-ма приструнками), описану в книзі Павла Конопленка-Запорожця «Кобза і бандура[13]», яку той отримав в подарунок від нащадка запорожців Потапенка в 1902[13]:49 році. За словами попереднього власника їй було тоді 150 років[13]:47.
Тим не менш, кобза Конопленка-Запорожця, здається, була трохи іншого типу, з ладами та довгим грифом:
...із довгою ручкою, з 10 струнами, але з механізмом на 12 струн (8 по грифу, а 4 приструнки по дейці) та з однією головкою в формі орла, — то була кобза[13]:45… примітивної обробки. Довбана з верби, овальної форми, з довгою ручкою (грифом), механізмом на 12 струн і мала всього 6 ладів. Отже 8 струн ішли по грифу, а 4 струни по дейці. Жодних знаків по грифу, як у ґітарах, поміж ладами не було[13]:48.

Кобзи зі старовинних малюнків[ред. • ред. код]

Схожі на кобзу Вересая інструменти можна побачити і на старих малюнках, серед яких:

Кобза чи бандура[ред. • ред. код]

Уже перший дослідник кобзи Вересая Микола Лисенко одночасно називав її і кобзою, і бандурою, вважаючи, що це назви одного й того самого інструменту[1]:35-36. Пізніше, в статті «Народні музичні струменти на Вкраїні», вперше надрукованій у 1894 році, він уже писав обережніше:
За нашіх часів кобзу вважають за один і той самий струмент, що й бандуру. Кобзар та бандурист, ці два назвиська не розрізнюють більше ... був час, коли ці два струменти відрізняли ся.[2]:17
Сам Вересай так пояснював Мартиновичу:
По мужицькому, «кобза», а по паньському «бандура»[11]:33.
Тієї ж самої думки, що кобза — це і є бандура, трималися й інші дослідники того часу, серед них Микола ГрінченкоДмитро РевуцькийАндрій Гуменюк та багато інших[11]:33.
Деякі дослідники (перш за все Олександр Фамінцин) вважали, що термін кобза відноситься до давнього втраченого народного інструменту, що сходить до тюркського «кобузу» — струнно-щипкового інструменту з круглим корпусом, довгим грифом і малою кількістю струн[11]:32-33. В свою чергу бандуру Фамінцин вважав запозиченням із заходу[12]:152-159. З його подачі ці твердження потрапили і в деякі редакції авторитетного Музичного словника Рімана[ru][16]: в статті «Bandura[16]:83-84» як зразок для опису інструменту використовується саме кобза Вересая, з грифом і невеликою кількістю струн, незважаючи на те, що поширенішими в ті часи були багатострунні арфоподібні бандури, а в статті «Kobsa[16]:653» вказується на східне її походження, від двострунної половецької кобзи.

Бандура[ред. • ред. код]

За Хоткевичем, який спирався на старовинні графічні джерела, первісна кобза мала вузьку шийку, подовгастий корпус, невеличку кількість струн і лади. Далі вона еволюціонувала в напрямках:
  • збільшення кількості струн
  • уширення ґрифу
  • укорочення його
  • округлення корпусу.
З часом ця еволюція призвела до втрати ладів і застосування приструнків, які в свою чергу зробили лади непотрібними[12]:145.
Запозичення він завзято заперечував, присвятивши немало місця спростуванню тверджень Олександра Фамінцина про запозичення бандури від англійців[12]:152-159, а кобзи від половців[12]:148-150. Бандуру, як назву інструменту в новітні часи, Хоткевич вважав не більш ніж синонімом кобзи, що ввійшов в ужиток і з часом, особливо в нові часи, майже остаточно замістив стару назву — кобзу:
... назва бандура вже була, а інструмент ще зостався кобза. Музиканти... називали свій інструмент бандурою, а себе бандуристами; таким чином... один інструмент мав дві назви[12]:163.
Відповідно, кобза Вересая за Хоткевичем — примітивна нерозвинута бандура з малою кількістю приструнків, в грі на якій Вересай зберігав ще «властивості кобзи[12]:200». Інша ознака, що він вважав її архаїчною, — симетрична форма корпусу і симетричне ж розташування на ній ручки. Свою бандуру Хоткевич замовив з асиметричним розташування ручки, щоб мати можливість використати під струни всю деку, на якій розмістив 8 струн та 23 приструнки — скільки влізло[12]:189-190.
Довгий час погляд на вересаївську кобзу як на архаїчну бандуру зберігався і в радянському музикознавстві, де набував часом зовсім примітивних форм. Так в книзі «Народні співці-музиканти на Україні[17]» можна побачити не менш ніж сумнівне твердження:
І справді І. Кравченко-Крюковський був кращим кобзарем [ніж Вересай]. На його бандурі було двадцять вісім струн, а на бандурі Вересая — лише дванадцять[17]:112.

Кобза[ред. • ред. код]

Незважаючи на те, що відмінності в грі на кобзі Вересая і звичайній арфоподібній бандурі були відомі ще Хоткевичу, який з посилаючись на К. Ф. У. О. писав:
Звідси довідуємося, що Вересай придавлював «струни». Але які? Очевидно, бунти. Значить, Вересай зберіг ще властивості кобзи, хоч ладів на ручці, як бачимо на малюнку, вже не було[12]:200.
але визначальною для класифікації інструменту він вважав його конструкцію.
Ці погляди було піддано критиці сучасними дослідниками в 1980-х роках. Майстер Микола Будник в 1983 році відтворив кобзу Вересая, а Володимир Кушпет реконструював техніку гри на ній та репертуар і сприяв її відродженню та популярізації[11][18].
За Кушпетом, який в цілому поділяє думку Хоткевича про походження традиційної української бандури XIX-го століття від старовинної лютнеподібної кобзи, аналоги якої відомі й іншим народам, завдяки суто українському винаходу — пристрункам, вважає, що кобза Вересая — це не проміжний етап еволюції кобзи і тим більш не примітивний варіант бандури, а абсолютно самостійний інструмент, кінцевий результат еволюції кобзи в народному середовищи, фактично — кобза в тому вигляді, в якому вона дожила до XIX-го століття.
Як головні аргументи на користь класифікації кобзи Вересая як окремого від традиційної бандури інструменту ним наводяться наступні:
  • Самостійна конструкція: менший, симетричний корпус з меншою кількістю приструнків.
  • Самостійний стрій.
  • Самостійна техніка гри.
Зрозуміло, що і конструкція, і стрій, і техніка гри дуже пов'язані між собою.
На всіх струнах традиційної бандури гра ведеться в арфоподібний спосіб, коли кожна струна (без перенастроювання) може видавати лише один звук. Тому для повноцінного відтворення мелодії бандура вимагає якомога більшої кількості приструнків, що зумовлює використання великого, в порівнянні з кобзою, корпусу і використання асиметрічної його форми у Хоткевича.
У той же самий час на кобзі Вересая гра йде переважно в лютнеподібний спосіб — перетисканням струн на грифі, що дозволяє видобувати з однієї струни кілька звуків і зменшує необхідність в приструнках, яких у кобзи менше, ніж у бандури, а в первісній кобзі взагалі немає. В свою чергу, мала кількість приструнків дозволяє залишити корпус інструменту малим та симетричним.

Сучасний стан[ред. • ред. код]

Вересаївська кобза. Майстер — Микола Будник, 1994 р.
Сучасна вересаївська кобза роботи Руслана Козленка
Зараз, після понад ста років забуття, реконструйована кобза Вересая отримала нове життя і знов стала живим інструментом. На ній грають Володимир Кушпет[19] та його учні, кобзарі Тарас Компаніченко[20]Олексій КабановЕдуард Драч[21]Тарас Постніков[22] та інші.

Конструкція[ред. • ред. код]

Вересаївська кобза — безладовий лютнеподібдний інструмент з гладким корпусом (спідняком чи нижньою декою) з цільного шматка дерева в одному масиві з грифом (ручкою), вкритим монолітною верхньою декою (верхняком), що повторює обриси корпуса й грифа. Має шість струн на грифі (бунти) й шість на корпусі (приструнки). В сучасних вересаївських кобзах на грифі робиться додаткова накладка під струни з твердішого дерева для більшої довговічності верхньої деки. Спідняк робиться з червоної верби, клена, ясена. Верхняк зазвичай з хвойних порід. Накладка на гриф і кілки — з твердої деревини, найчастіше акації, аструнотримач — з листової міді чи латуні.
Остап Вересай використовував у струнному наборі комбінацію жильних і металевих струн. Металевими були приструнки, що, можливо, пояснюється необхідністю підняти їх гучність в умовах малого корпусу[2]:19. Єдиною металевою на грифі була струна соль (4-та), що, вірогідно, пояснюється частим використанням кварто-квінтової педалі, яка виконується 2-м пальцем правої руки на 3-й та 4-й струнах грифу (ре — сольре — ля) і необхідністю вирівняти гучність відкритої кишкової і закритої металевої струни (4-ї)[11]:66.

Стрій[ред. • ред. код]

Кобза Вересая має наступний стрій: струни на грифі (бунти) — сольдоресольляре; струни праворуч від грифа (приструнки) — сольлясідо-дієзремі. Настроювалась кожна кобза під голос власника, оскільки використовувалась для акомпанування його співу. Чотири перші струни на грифі — це «баси» або «баски» (сольдоресоль), інші дві мають окремі назви — «терція» та «прийма». Назви їх пояснюються функціями, що вони виконують: «прийма» — основна струна для виконання мелодії, «терція» — використовується для терційної гармонізації[11]:40.

{
<<
  \new Staff \with { \remove "Time_signature_engraver" } <<
    \cadenzaOn
    \new Voice = "one" {
      \voiceOne
      \clef "bass"
      s2
      g,4 s4 c4 s4 d4 s4 g4
      s1
      a4 s1 d'4
      s1
      \clef "treble" \bar "||"
      s2
      g'4 s4 a'4 s4 b'4 s4 cis''4 s4 d''4 s4 e''4
      s2
      \bar "|."
    }
  >>
  \new Lyrics \lyricsto "one" {
    [ баси _  ] [терція] [прийма] [ приструнки _ _ _ ]
  }
>>
}

Розташування нот[ред. • ред. код]

Незважаючи на безладовість інструменту, реконструйована кобза має сім умовних ладів. Розташування нот на них та на приструнках подано нижче[18]:5,8:
струниладипідструнки
0IIIIIIIVVVIVII
6D4D♯4 / E♭4E4F4F♯4 / G♭4G4G♯4 / A♭4A46E5
5A3A♯3 / B♭3B3C4C♯4 / D♭4D4D♯4 / E♭4E45D5
4G3G♯3 / A♭3A3A♯3 / B♭3B3C4C♯4 / C♭4D44C5 / C♯5[a]
3D3D♯3 / E♭3E3F3F♯3 / G♭3G3G♯3 / A♭3A33B4
2C3C♯3 / D♭3D3D♯3 / E♭3E3F3F♯3 / G♭3G32A4
1G2G♯2 / A♭2A2A♯2 / B♭2B2C3C♯3 / D♭3D31G4
  1. Вгору Автентичний стрій має тут до-дієз, проте Кушпет радить до для початківців[18]:6
Такий стрій дозволяє грати на кобзі в різних тональностях: соль мажорсоль мінордо мажордо мінорре мажорре мінор тощо[11]:41[18]:8.

Методика гри[ред. • ред. код]

На кобзі грають сидячи, інструмент тримають нахиленим, як при грі на гітарі. Іноді — коли виконував танцювальні твори — Вересай тримав кобзу вертикально, щоб мати можливість пританцьовувати.
Ліва рука охоплює гриф, пальці притискають великі струни на грифі або щипають приструнки. Права рука — перебирає струни. Для видобуття більш гучного звуку Вересай використовував пристрій, схожий за функцією на сучасний «штучний ніготь» — широке металеве кільце, «наперсток», надягнене на 2-й палець (правої руки), в яке вставлено виструганий шматочок дерева («кісточка») з лози або горіха. Такий пристрій звільнював 1-й палець для гри на басах, а також дозволяв виконувати тремоло рухом 2-го пальця вперед — назад, що використовувалось для підтримання довгих нот під час співу дум та псалмів.
Звуковидобування відбувалося ковзанням чи ударом по струні, після якого палець опинявся на сусідній, що давало більш гучний звук порівняно зі щипком, а також давало опору пальцю, важливу для незрячої людини[18]:2,6[11]:61-62[3]:84.

Репертуар[ред. • ред. код]

Традиційний репертуар Вересая частково був зафіксований Павлом Чубинським та Олександром Русовим і надрукований у брошурі «Кобзарь Остапъ Вересай его музыка и исполняемыя имъ народныя пѣсни[1]». Складався він із 22 творів для кобзи (ще два — «Прошение» і «Благодарение» — «„причитання“ Вересая при выпрашиваніи милостини» — виконувались без акомпанементу), які Лисенко умовно поділив на три жанри:
  • «Думы»
    1. «Дума про бурю на Чорному морі»
    2. «Як три брати з Азова втікали»
    3. «Про вдову і трох синів»
    4. «Отчим»
    5. «Невольницька»
    6. «Дума про Хведора Безродного»
  • «Пѣсни религіозно-нравственнаго содержанія»
    1. «Правда»
    2. «Пісьня, що по нещастью живучи на світі співають»
    3. «Про страшний суд (Михайлові псалма)»
    4. «Блудящий Син»
    5. «До часьнёго живого чоловіка»
    6. «О Муках Христа»
    7. «Великий мій жалю!»
    8. «Миколай»
    9. «Про страшний час»
    10. «Розтрявання души з тілом»
    11. «Пустельник (Скительник) и Пьятниця»
  • «Пѣсни сатирическаго содержанія»
    1. «Щиголь (Наташине вессілля)»
    2. «Дворянка»
    3. «Хома та Ярема»
    4. «Кисіль»
    5. «Бугай»
Окрім вищезгаданих Вересай також виконував й інші твори: думи («Сокіл і соколя», «Проводи козака», «Івась Коновченко»), сатиричні та жартівливі пісні («Про Правду і Кривду», «Про бідного Кирика»), побутові й танцювальні пісні («Дудочка», «Козак-валець», «Ой їхав, не заїхав», «Циганочка» та інші). Взагалі, українські кобзарі зберігали спільну виконавчу традицію і репертуар, тож велика кількість творів пізніше була реконструйована для виконання на кобзі Вересая. Наразі, разом із авторськими, їх кількість в репертуарі інструменту рахується на сотні.