пʼятниця, 22 червня 2018 р.

«Ми чорні гори перегорнем». Вічній пам’яті Івана Драча

«Ми чорні гори перегорнем». Вічній пам’яті Івана Драча

21 Червень 2018, 23:47

Іван Драч)
Слово скульптурне і стихійне. Струм фантазії, якій немає стриму, – і металічний блиск леза іронії. Парадокс у парадоксі. Магматичний поет – але й протеїчний. Його Прометей – «ленінець духом». Поет, що стає соняшником під палючим сонцем поезії, – а потім «садить» соняшники у Шушенському.
Можливо, отой химерійний «дядько Кирило», який отримав у подарунок від Нового року непрохані крила, – мимовільна самометафора. І самому вже ті крила сильно ускладнювали життя, тож дядько Кирило крила обтинав, і рубав сокирою, і вже й хату ними обгороджував. Але крила жили своїм життям, і поети їх розкрадали, на те ж і крила: «і снилося небо порубаним крилам».
По-різному зараз згадують Поета, що пішов з життя в цей страшний день 19 червня, – хто розпачем, хто світлим смутком, хто раціональним аналізом Драча як сценариста і лідера Руху. А хто спекулятивно: «і-я-там-був», «а-він-мені», «а-я-йому». А за тим всім стоїть велике і складне питання: поет у своєму суспільстві, нерозуміння цього поета, нездатність осмислити явище, до якого він належить, цинічна експлуатація літературних феноменів задля індивідуального самоствердження.
Поет, в якому живе історія, а не шоу, завжди лишає на стіні напис «мене, текел, фарес». А нащадкам належить розгадати: хто ж це приходив і про що попередив.
No media source currently available
0:000:02:500:00
 ЗАВАНТАЖИТИ 
«А де Іван Драч?»
Важко боротись із філологічною спокусою підсвітити єлейну патоку деяких дописувачів іншими цитатами: цитатами, в яких культивувалась системна зненависть до шістдесятництва від самого початку Незалежності – і до сьогодні. На те були (і є) літературні причини, і політичні, і навіть психоаналітичні. Яку б некритично дібрану низку імен не кріпити нині до шістдесятників, їх насправді не було багато: у найкращі часи – кристалічне сузір’я першорядних протестних талантів, по кілька в кожній мистецькій та інтелектуальній площині, – сузір’я, яке крушили і яке саме розпадалось, бо про великі особистості йшлося, – і кожен, врешті, потім йшов за своїм і золотим і чорним плугом. Люди надзвичайно яскраві і складні, драматичні і дуже індивідуальні, нереально вільні в тюремній системі і молоді серед її архаїки – їхня дивна молодість закроювалась на якийсь епічний час.
І неповторний зв’язок з читачем: так, і слава, але не в тому річ. Йшлося про народження любові читача, реципієнта до літератури, до культури, – в умовах, де культуру було нищено впродовж десятиліть, а раніше століть, – любов на різних рівнях розуміння, але любов. До культури любов, але ж також і до України, – крізь шістдесятників поставала незвідана і минула і майбутня Україна, відсутня в теперішньому часі, але задля якої мало сенс жити і працювати. Крізь шістдесятників пульсувало почуття, свобода, гідність – всі ті виміри, в яких було відмовлено людині в умовах тоталітаризму. Тому я глибоко поділяю думку Тараса Компаніченка, яку він колись сказав Ліні Костенко на одному з її вечорів: своєрідними «шістдесятниками» були й ті, хто підтримував і любив шістдесятників… Це були викладачі, вчені, бібліотекарі, музейні працівники, журналісти, – кристалічний щит «тихої» опозиції, з якої народжувалось громадянське суспільство.
Після Незалежності ця парадигма зламалась: нові літератори часто самі бігли за читачем, намагаючись йому догодити, вписавшись у ту чи іншу прескриптивну парадигму: секс, мат, дно. Талановитих людей, здатних на «самостояння», і сьогодні вистачає, але вони не завжди «мейнстрімові». А адепти постмодерного культу літератури як«гри», наївно фукуямівської віри в «кінець історії», майстри колажів і пастішів, «загального осміяння і глузування», попсової карнавальності та цитатності (а особливо самоцитатності) обрали об’єктом своєї агресії саме шістдесятників.
Як могло суспільство усвідомити власну культуру, якщо не витворилось спокійного, приступного і притомного аналізу культури ХХ століття в його складних пропорціях, періодах неймовірних творчих скарбів – і чорних дірах заборон і аберацій? На читача звалились незрозумілі 20-і роки з непоясненою галактикою імен і текстів, хаос і протагонізми 90-х – і цілеспрямована агресія стосовно шістдесятників. Агресія, позбавлена сенсу і логіки. З одного боку, вони були проголошені «національними фантазерами» і «неонародниками», що незаслужено зайняли «іконостас шкільної програми». А загалом, виявляється, це були заангажовані публіцисти, яких любили насправді не «за поезію», а «за політику». Причому яка маніхейська елементарність підходів: чи ж, наприклад, заборона Міцкевича в Польщі, яка спричинялась до протестів, перетворювала його з поета на політика?! Один самовпевнений невіглас договорився до того, що назвав шістдесятників «новими панами» і водночас – «переконаними комуністами», а ще «сільськими приходьками в місті» (що особливо гарно звучить у країні, де був Голодомор). І таких самовпевнених невігласів і невігласок – це правильна ґендерна форма? – розвелось неміряно.
Водночас шістдесятникам інкримінувалось, що як це так, системи ж не повалили, – і це говорили ті «теоретики», які вступали в партію не в умовах репресій і наївних ілюзій, як Драч, а в контексті перебудови, – наприклад, у рік загибелі Стуса. Звинувачували в «публіцистиці» шістдесятників, пишучи тоді ж високоестетичні вірші про партію. Абсурд зашкалив у громохкій інвективі під назвою «Смерть шістдесятництва»: «Шістдесятництво було міфом. Міфом про інтелігенцію (…). Так померли шістдесятники. Померли невчасно і померли безславно. (…) Померло шістдесятництво як міф про покоління інтелігентів – борців за демократію». Автор був незадоволений «мовчанням» шістдесятників і поіменно викликав їх «на килим», на свій суворий суд. «А де Іван Драч? – грізно запитував дописувач. – Чорт візьми, а безпортфельні Іван Дзюба та Мирослав Попович чого бояться? Хто ще тут претендував бути моральним авторитетом? АГОВ!!!»
Так от питання: чи шістдесятники мовчали – чи їх не чули? Чи не здатні – були і є – почути?
Дописувач хотів, щоб шістдесятники поборолись проти олігархів за демократію, доки він презентуватиме фестиваль «День Незалежності з Махном».
А Іван Дзюба і Мирослав Попович писали свої книжки. Які таким дописувачам просто ніколи було читати, хіба в перервах між розмальовуванням голих торсів дівчат у запорозьких степах.
Просто шістдесятники знали, що «Остання барикада» – не арт-кафе і навіть не коктейль. Вони не грались у державу, а її будували.
Тому розуміли, що жодна реальна барикада ніколи не є останньою.
До речі, коли Польща ввійшла в ЄС, Міхнік відійшов від керівництва Gazeta Wyborcza. І сказав: ми свою справу зробили. Тепер робіть ВИ.
Словом, у такому «літературознавстві» не потрібно ні методології, ні термінологічної відповідальності. Головний камертон – «hate speech», «мова зненависті», – таке собі постмодерне перевидання більшовизму.
Справді, було б ЦК, мало б у кого вчитися. Постмодерна енциклопедія «Плерома» висловила таку сентенцію: «На сьогодні дискурсивна сфера «шістдесятництва» остаточно втратила ознаки внутрішньолітературної актуальності». В подібній «науковій» мові можна б сказати, що «внутрішньолітературна сфера шістдесятництва остаточно втратила ознаки дискурсивної актуальності». Жонглювання, псевдо, фальш.
А на одній елітарній львівській дискусії – та навіть і прихильній до шістдесятників – ставилось так питання: «Українська література без шістдесятників. Спроба футурології». Цебто в майбутньому література шістдесятників нам не потрібна. Самокритичний висновок цілковито відповідав високоінтелектуальному рівню дискусії: «Наші вороги роблять все, щоб у нас [в голові] замакітрилось. Оскільки в нас замакітрилось давно, то всі їхні спроби пішли нам тільки на користь, на розмакітрення наших замакітрених голів».
Але ж у кожного наступного покоління спостерігається своє замакітрення голови, відтак між ними загострилася боротьба на рівні ристалища порядкових числівників: вісімдесятники протиставили себе шістдесятникам, з них взяли приклад дев’яностники, сказавши «фе» вісімдесятникам, двотисячники відчули себе напрочуд модерними стосовно дев’яностників, а двітисячідесятники не могли не викликати на прю всіх разом.
Одначе потім настала війна, і згадалось Шевченкове сакраментальне: «що ми?.. Чиї сини? Яких батьків? Ким? За що закуті?» Отож, за законами трагікомічного жанру, дехто з тих, хто найбільше ганив шістдесятників, нашвидкуруч зварганив собі тепер уже престижну генеалогію, оголосивши себе не більше й не менше, як «дітьми шістдесятників», і швиденько «вліз» в танк. А найпасіонарніші громили від постмодернізму з дитячою безпосередністю розвели руками і признались: «Нам сказали про кінець історії, а ми, дурні, повірили». За такі відкриття варто б відразу давати академіка, як на мене. Зрештою, і постмодернізм, з’ясувалось, давно закінчився, та ще й невідомо, чи був він взагалі.
Тобто «брама світла», як називав шістдесятництво Роман Корогодський, зачинилась за одним з найталановитіших і найпарадоксальніших його поетів, а за чверть століття Незалежності не написана навіть історія феномену, ані вивчена творчість цих письменників на рівні, гідному їхніх талантів. Є кілька змістовних досліджень, але виважена аналітика досі тоне в базарному шумі спекуляцій.
«Лев з симфонічним дитячим серцем»
І от що цікаво: такий парадоксальний і протеїчний Драч був автентичний і в геніальних своїх візіях, і у своїх помилках, і навіть у прагматичних компромісах, коли він визнавав, що писав кон’юнктурні вірші заради проходження книжок крізь цензуру. Автентика людських почуттів, людських стосунків – солідарних і конфліктних, автентика пошуку себе, свого буття-у-світі – це той окремий дар, який був притаманний і Драчеві, і загалом шістдесятницькому колу, – і який так різко контрастує з нинішньою маскарадністю «мейнстрімних» літературних середовищ, що не втратили своєї мішури навіть у часи війни. І які не випадково часто тусять і сьогодні на гроші саме тих олігархів, що чимало доклались до цієї війни.
А Драч зі своїм поколінням обіцяв – і виконав обіцянку, як зміг: «Ми чорні гори перегорнем». І реальність, і метафора, і евфонія… Це покоління перегорнуло чорні гори. Когось ті чорні гори придавили, хтось випростався. Неймовірної сили таланту покоління, якому перешкоджали працювати на кожному кроці – в часи тоталітарні і посттоталітарні. І продовжує вергати ті гори й сьогодні. Один тільки Дзюба працює за комплексну гуманітарну академію. Попередив про «нагнітання мороку». Далі працює для настання світла.
Пам’ятаю перші виступи Драча як лідера Народного руху: стихійні вібрації голосу поступались місцем чітко вимовленим формулам. Говорив державний діяч. Говорила людина, що свідомо творила українську державність. І як йому було боляче дивитись на результат. Він розумів, що на території України зіткнулись дві цивілізації – Заходу і Росії. Розумів, що «молода українська кров» – це «машинне мастило» якогось страшного потайного механізму. Розумів, що Україна потрапила в залізну павутину совкового олігархату. Страшно сказав про «два світових позорища» України: «Культурна столиця України стала сміттєзвалищем. Основа основ нашого духу героїчного, Волинь, де Бульба-Боровець робив Українську повстанську армію, стала основою бурштинової мафії. Люди бабраються в тому болоті, шукають бурштин».
І не мав у собі інших джерел оптимізму, крім зболеної любові до України. Любові критичної, суворої, стоїчної. Любові, що займала все його «симфонічне серце».
Іван Малкович символічно назвав щойно видану книжку поезій Івана Драча: «Вийшов з радіо чорний лев». Драч писав у цьому вірші про Гемінґвея, а написав про себе, про лева в труні: «Лежав сивий засмаглий лев / З симфонічним дитячим серцем».
19 червня ми з Мамою могли тільки сказати одна одній: «І душа моя повна сліз по самісінькі очі».
Оксана Пахльовська – письменниця, культуролог, професор Римського університету La Sapienza

В Луганске Порошенко "приговорили" к пожизненному заключению

В Луганске Порошенко "приговорили" к пожизненному заключению

Корреспондент.net, Сегодня, 17:59

В Луганске Порошенко  приговорили  к пожизненному заключению
Фото: Reuters (архивное фото)
Президента Украины Петра Порошенко "приговорили" к пожизненному заключению с конфискацией имущества

Кроме президента сепаратистские судьи "осудили" еще семь топ-чиновников страны. Все материалы участники "трибунала" намерены передать в Верховный суд Украины.

В Луганске так называемый "украинский народный трибунал" признал президента Украины Петра Порошенко виновным в военных преступлениях на Донбассе и заочно "приговорил" к пожизненному лишению свободы с конфискацией имущества. Об этом в пятницу, 22 июня, сообщают сепаратистские СМИ.
Кроме Порошенко, виновными в военных преступлениях "признаны" глава МВД Украины Арсен Аваков, секретарь Совета нацбезопасности и обороны страны Александр Турчинов, спикер Верховной рады Андрей Парубий, глава Минобороны Степан Полторак и начальник Генштаба ВС Виктор Муженко, а также экс-премьер Арсений Яценюк и действующий глава кабмина Владимир Гройсман. Их всех "трибунал" также заочно "приговорил" к пожизненному заключению.
Заседание состоялось на Театральной площади в Луганске.
Так называемые "судьи" заявили, что намерены все материалы передать в Верховный суд Украины для вынесения официального приговора, когда к власти в Киеве придут люди, которые выполнят Минские соглашения.
Это уже второе заседание "суда". Первое состоялось в Донецке 26–27 марта. На нем "трибунал" выдвинул обвинения против восьми представителей украинских властей, включая президента. 
Напомним, недавно в Луганске, на пропагандисткой акции сепаратистов, раздавали проукраинские листовки.
Ранее проукраинские листовки появились в ДНР. В них жителям напоминали о трагедии под Волновахой.

На Донбассе ликвидированы два российских офицера, командира подразделений

Украинским военным удалось ликвидировать двух кадровых российских офицеров на Донбассе, которые командовали местными боевиками. Также уничтожена техника. Об этом сообщают на странице в Facebook волонтерской организации «Вернись живым».

Сообщается, что российские офицеры «Метка» и «Джорджик» встретились около БТРа, который один из них показывал другому. При этом БТР «внезапно взорвался». Рядом взорвались и старые Жигули, на которых приехал еще один «офицер» боевиков.
По информации волонтеров, вместе со своими полевыми командирами террористы также потеряли 2 БТР, 2 БМП и несколько «Уралов». Руководство так называемого «Первого армейского корпуса» боевиков уже приняло решение срочно заменить подразделение на то, которое будет подчиняться непосредственно главарю «ДНР» Александру Захарченко.
Напомним, что 31 мая 2018 году украинские военные уничтожили позицию боевиков на Светлодарской дуге.

Титанические усилия врачей: Раненый в АТО Герой Украины пошел на поправку спустя четыре год

Боец сил специального назначения, Герой Украины Александр Петраковский, который в 2014 году получил тяжелую травму в зоне проведения АТО и лишился возможности двигаться, поразил медиков прорывом в реабилитации. Об этом говорится в сюжете ТСН.
В начале АТО вылазки разведгруппы Петраковского наводили ужас на оккупантов. 20 июля 2014 года его отряд вступил в очередной бой с боевиками, чтобы дать возможность пройти колонне украинских армейцев.
«Я ему задал такой вопрос: Саша, ты понимаешь, что мы сейчас там можем погибнуть? И Саша мне сказал такие слова, которые запомнились на всю жизнь: лучше одна машина, чем целая колонна», — вспоминает его боевой побратим.
В этом бою Петраковский получил тяжелое ранение в голову. С ним его отправили в Харьков где, из-за ошибки местных врачей, боец впал в кому. Героя лечили во Львове, Польше, Израиле и Соединенных Штатах, но все бесполезно — воин четыре года подряд был прикован к кровати.
Клиника под Киевом оказалась единственным местом, где взялись лечить Петраковского.
«С ним  работает физический терапевт, и титанические усилия реабилитологов таки дали результат – почти год не было прогресса вообще, а последние три месяца, как прорвало, признаются медики», — говорится в сюжете.
Сейчас боец научился самостоятельно сидеть, пробует стоять на собственных ногах и кушать. Однако о дальнейшем выздоровлении говорить пока рано, Александру предстоит еще минимум два года дорогостоящей реабилитации. Сейчас ее оплачивает частный меценат.
COPY

четвер, 21 червня 2018 р.

В Новограде-Волынском из арендованной квартиры мэра похитили $12 тыс. и 10 наручных часов

В Новограде-Волынском из арендованной квартиры мэра похитили $12 тыс. и 10 наручных часов

Воры проникли в жилье мэра Новограда-Волынского Виктора Весельского через входную дверь, оставив "полный беспорядок", рассказали в городском совете.


Градоначальник декларировал $12 тыс., которые выкрали из квартиры
Градоначальник декларировал $12 тыс., которые выкрали из квартиры 
Фото: novograd.osp-ua.info
В Новограде-Волынском Житомирской области 20 июня ограбили квартиру, которую арендует мэр города Виктор Весельский. Об этом сообщила пресс-служба городского совета.
Отмечается, что преступники проникли в жилье через входную дверь и оставили "полный беспорядок".
Были похищены биометрический паспорт, а также $12 тыс. (официально задекларированные), которые находились в металлическом сейфе, рассказали в горсовете. Из ящика серванта исчезли 10 наручных часов, пять пар мужских запонок и 10 держателей для галстуков.
Правоохранители завели уголовное производство по факту кражи.

Россия своего добилась: в небе Украины появятся десятки F15 армии США читайте подробнее на сайте "Диалог.UA": https://www.dialog.ua/war/154439_1529603654

Россия своего добилась: в небе Украины появятся десятки F15 армии США 21 июня 2018, 20:54 — Военное обозрение 13253 Уже осенью нынешнего года в Украине состоятся крупнейшие за ÑƒÐºÑ€Ð°Ð¸Ð½Ð°, чистое небо-2018, учения, всу, сша, румыния, польшапоследние 27 лет учения военной авиации "Чистое небо", в которых примут участие военные 10 стран НАТО. Учения "Чистое небо - 2018" анонсировала в Facebook пресс-служба Минобороны Украины, передает "Диалог.UA". Уже в середине октября в Украине стартуют самые масштабные за все годы независимости учения авиационных подразделений "Чистое небо - 2018". Участие в нем примут асы из 10 стран НАТО, около 40 летательных аппаратов, десятки ЗРК, сотни военнослужащих. ВСУ, со своей стороны, привлечет к учениям около 20 самолетов и вертолетов и беспилотников. США намерены привезти в Украину как летные экипажи, так и военную авиацию, в частности, истребители F-15C, транспортники С-130 "Геркулес", заправщики КС-135 и прочее. Поляки и румыны хотят участвовать в учениях "Чистое небо - 2018" на американских истребителях F-16C. Длиться учения будут около 2 недель на аэродромах Западной Украины, а также в воздушных пространствах Польши и Румынии. Военные будут отрабатывать авиационное прикрытие и поддержку, десантирование грузов и военных, сопровождение спецопреаций как днем, так и ночью, и прочее. Стоит отметить, что об учениях договорились командующие ВС Украины и США Сергей Долздов и Клей Гаррисон в 2017 году на встрече в украинской Виннице. Изначально предусматривался двусторонний формат, однако со временем желание поучаствовать в тренировках изъявили и другие страны. В ВСУ заверили, что "Чистое небо - 2018" будет способствовать безопасности в Восточной Европе. Напомним, ранее "Диалог.UA" сообщал, что кадры с боевых учений в Азовском море украинских пограничников впечатлили соцсети.

читайте подробнее на сайте "Диалог.UA": https://www.dialog.ua/war/154439_1529603654

ЗСУ на Донбасі ліквідували «Золотого» терориста «ДНР» (ФОТО)

ЗСУ на Донбасі ліквідували «Золотого» терориста «ДНР» (ФОТО)


У зoні AТO нa Дoнбaсі укpaїнські військoвoслужбoвці ліквідувaли чеpгoвoгo теpopистa "ДНP".
Пpo це нa свoїй стopінці у Twitter пoвідoмив блoгеp Necro Mancer.
Ім'я теpopистa – Aндpій Aгapкoв, пoзивний "Зoлoтий".
Бoйoвик зaгинув  у віці 33 poків. Він був poдoм із містa Єнaкієве і вoювaв нa бoці теpopистів "ДНP".

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ