четвер, 4 травня 2017 р.

Цена войны: всего за месяц Украина потеряла 47 бойцов (фото)

Цена войны: всего за месяц Украина потеряла 47 бойцов (фото)

1оделиться:1

Самому младшему было всего 18 лет ...

У понеділок 3 квітня Україна втратила п'ятьох бійців - найбільше за добу. Потім тривалий час загиблих не було.
Загострення почалося 20 квітня - бойовики вперше за місяць застосували танк. 28-го було найбільше обстрілів — 70.
За даними зведень прес-центру штабу АТО за квітень 2017 року у зоні АТО:
загинули 17 бійців, 107 - отримали поранення.
1341 раз російсько-окупаційні війська порушували режим тиші.
29 березня у Мінську Тристороння контактна група домовилася про режим повної тиші, починаючи з 1 квітня.
БОЙОВІ ВТРАТИ
1 квітня
Олександр ДОВГИЙ, 31 рік, із Переяслава-Хмельницького на Київщині загинув поблизу села Старогнатівка Волноваського району на Донеччині. Обставини невідомі.
Олександра мобілізували 19 березня 2014-го. Службу проходив у місцевому райвійськкоматі. Служив за контрактом. Був старшим солдатом 30-ї бригади ЗСУ.
Командування пропонувало бійцю закінчити курси та отримати офіцерське звання, щоб стати на посаду психолога підрозділу у якому служив. Олександр мав вищу педагогічну освіту за спеціальністю психологія.
Залишилися мати, дружина та 8-річна донька Олександра.

3 квітня
Владислав МАКАРОВ, 19 років, із Білої Церкви на Київщині був важко поранений 2 березня під час обстрілу Авдіївки на Донеччині. Пережив кому та ампутацію обох ніг. Помер у військовому госпіталі Києва.
Владислав служив водієм БМП-2 у 72-й бригаді ЗСУ.
"Я ніколи не переживав, що машина заглохне чи щось зламається. Ми всю зиму від'їздили разом. день у день. Влад завжди мені помагав: почистити пушку, зарядити. Ніколи не просив його допомогти, бо він сам приходив і питав що треба зробити. Знав як тихенько під'їхати, як непомітно поїхати. У нас був настільки злагоджений екіпаж, що ми розумілися жестами, цифрами якимись. Бо ж буває, що прослуховують", - розповідав товариш хлопця Анатолій.
Вдома у хлопця залишилися вітчим, матір і 3-місячна сестричка.

Артур "Арчі", "Шумахер" ЛАТЧЕНКО, 21 рік, із села Більськ Котелевського району Полтавщини загинув від осколкового поранення у шию біля шахти "Бутівка" на Донеччині. До лікарні його не довезли – Артур помер у машині медиків.
Служив у 8-й роті "Полтава" 3-го батальйону 72-ї бригади.
Спочатку товариші називали його Арчі, але згодом у воїна з'явився інший позивний – Шумахер. Через його любов до техніки, а ще тому, що він ніколи не сидів на місці – постійно "ганяв".
Коли набирали 19 бійців на передову, Артур зголосився їхати. Півроку обороняв "Бутівку".
Після війни хотів разом з товаришем почати виготовляти меблі.
Грав у волейбол. Був асом у настільному тенісі, займав перші місця у змаганнях. Цікавився мотоциклами.
"Щира, справедлива, чесна людина",- розповідали друзі.
За часів студентства його чесність не раз виливалася у конфлікти з викладачами, але він відстоював правду й ніколи не боявся наслідків.
Артур зі своєю коханою дівчиною народилася в один день.
"У них було багато спільного. Він дуже любив її. Часто згадував про неї згадував у розмовах, піклувався – юний справжній чоловік."
За кілька годин до загибелі Артур говорив із нареченою. Вона просила берегти себе, а він пообіцяв: "Добре! Люблю тебе, моя кохана".
На похоронах крик матері було чути навіть через музику військового оркестру. У такому ж стані була наречена.
Залишилися мати, сестра і наречена.

Олександр "Соловій" СОЛОВЙОВ, 21 рік, із села Кам'яний Міст Первомайського району Миколаївщини загинув біля села Роздолівка Бахмутського району Донеччини. Обставини невідомі. Був механіком-водієм артустановки "Гвоздика" у 17-й бригаді ЗСУ. У Сашка залишилися батьки і брат.

Олександр ТРЕТЯК, 27 років, із Дніпра загинув від розриву міни під Донецьком. Був десантник 81-ї бригади ЗСУ. Спочатку воював у 7-й роті 3-го батальйону 25-ї бригади. Влітку 2014-го Олександр обороняв Луганський аеропорт. Після демобілізації пройшов курс реабілітації і за деякий час знову повернувся до десантних військ.

Богдан РИЗАНИЧ, 55 років, із Івано-Франківська загинув під Лисичанськом на Луганщині. Служив капітаном медпункту у 44-й бригаді ЗСУ.
В Івано-Франківську Богдан майже 30 років пропрацював травматологом у цілодобовому травматологічному пункті міської лікарні.
- Казав: "Чого мають гинути молоді? Нехай краще я", - згадує колега й однокурсник Ігор Непорадний.
Залишилися дружина, син і двоє онучок.

4 квітня
Вадим ТРЕТЯК, 29 років, із села Безруки Дергачівського району на Харківщині загинув у Зайцевовому Бахмутського району на Донеччині. Обставини не уточнені. Був військовослужбовцем ЗСУ. Залишилися батьки.
12 квітня
Олег САНИК, 36 років, з села Поділ Срібнянського району Чернігівщини загинув під час мінометного обстрілу шахти "Бутівка" на Донеччині. Був командиром бойової машини 3-го механізованого батальйону 72-ї бригади ЗСУ. На передовій Олег був з 2 лютого. Жив у Прилуках.
"У 1997 році помер наш дідусь, а через місяць згоріла від лейкозу мама. Мені було всього 5 років, а Олегу - 15. Батька ці дві втрати дуже підкосили, тому дбав про мене брат: і їжу готував, і з дитсадка забирав.Він для мене був найріднішою людиною", - розповіла сестра бійця Лариса
Олег закінчив школу із золотою медаллю. Потім вивчився на газівника в Прилуцькому агротехнічному коледжі.
Служив за контрактом.
Коли приїжджав до сестри в гості, навіть не міг спати на ліжку — лягав на підлогу. Пояснював, що вже відвик від комфортних умов.
"За час служби він дуже постарів. Ніякими переживаннями не ділився, все тримав в собі.
Планував взяти відпустку — 10 травня буде річниця смерті нашого батька, ми хотіли поставити на його могилі пам'ятник. Не знаю, чи передчував брат свою смерть, але він якось сказав кумові: "Якщо я загину, то поховайте мене біля батька".
Сестра говорила зі своїм братом за кілька годин до його смерті.
Останні слова Олега: "Я передзвоню пізніше, тому що сєпари щось розбушувалися".
"Олег не дійшов до позицій наших військових всього 40 метрів. Прилетіла міна. Кажуть, ті, хто помирає у Великодній тиждень, потрапляють в рай. Я сподіваюся, що Олежка в раю. Він його заслужив. Кожну хвилину свого життя я відчувала підтримку і турботу брата. Дуже важко повірити і змиритися з тим, що його вже немає".

13 квітня
Юрій ДЕРКАЧ, 19 років, із села Карпилівка Охтирського району Сумщини загинув від кулі снайпера, захищаючи підступи до Водяного Волноваського району на Донеччині. Служив за контактом у 36-й бригаді морської піхоти.

Аліна СУРГУЧОВА, 21 рік, із села Комар Великоновосілківського району Донеччини загинула від пострілу у голову на території військової частини. Аліну застрелив старший сержант ВСУ. Його затримали. Ймовірний вбивця стверджує, що вистрілив випадково.
Дівчина підписала контракт у кінці вересня 2016 року. Служила старшим солдатом у 53-й окремій механізованій бригаді ЗСУ в Бахмуті на Донеччині.

20 квітня
Олександр "Орел" КИРІЄНКО, 20 років, із селища Карпилівка Козелецького району Чернігівщини загинув під час обстрілу у промзоні Авдіївки на Донеччині. Танковий снаряд залетів у бліндаж.
Сашко служив у 72-й бригаді ЗСУ, куди у лютому його направили з навчального центру "Десна".
"Був веселим хлопцем. Чи не улюбленцем у своєму в селі. Його проводжали усі, хто лише міг. А хто не зміг піти у процесії, останню дань віддавали стоячи вздовж вулиці, якою несли труну", - розказала знайома-волонтер Олеся.
Був, як характеризують хлопці, чи не ідеальною людиною. Веселий, добрий, неконфліктний, допомагав усім, хто тільки просив. До армії вчився у коледжі на електрогазозварювальника. Вдома у Сашка залишилися матір, 5 сестер та 2 братів.

Василь НІЖЕНСЬКИЙ, 29 років, із села Берестівці Уманського району на Черкащині загинув у промзоні Авдіївки. Був у бліндажі разом із Олександром Кирієнком.
На військову службу до ЗСУ Василь пішов у 2008 році, з 2016-го – був у зоні АТО. Пішов воювати аби захистити від ворожої навали кохану дружину і сина. Залишилися батьки, дружина та 6-річний син Артем.

Едуард ГРИЗА, 21 рік, із села Ясногородка Єланецького району Миколаївщини загинув в АТО. Обставини невідомі. Сержант виконував обов'язки командира взводу розвідки. Хлопця призвали на службу за контрактом 15 грудня 2014 року. Едуард мав пам'ятну відзнаку "Військова розвідка за вільну Україну", медаль "За жертовність і любов до України".

22 квітня
Павло СМИРНОВ, 27 років, із села Полуботки на Чернігівщині загинув від поранення у живіт поблизу селища Верхньоторецьке на Донеччині. Осколками міни Павлу сильно пошкодило печінку і легені. Військовий помер у госпіталі.
З поля бою його витягував рідний 25-річний брат Олексій. Вони разом служили у 72-й ОМБр. Брат пішом служив першим. Потім і Павло вирішив підписати контракт із Збройними Силами.
Після закінчення школи, хлопець залишився працювати у ній бібліотекарем.
"Школярі його дуже любили. У бібліотеці повсякчас було багато дітей. Вони не завжди стільки за книжками приходили як щоб поговорити з Павлом, так він їм подобався. Чи менша дитина,чи старша - він завжди мав що їм сказати",- розповіла вчителька Павла.
Завжди був активним, любив спорт і грав у футбол.
Із його школи багато хто пішов на фронт, але не повернувся він один.
До ротації Павлу залишалось півроку.
Після смерті брата Олексій повернувся до батьків. Рішенням командування бійця відпустили додому, більше у зону АТО він не повернеться.
Залишилися батьки і брат.

23 квітня
Руслан Аміров, 25 років, із селиша Сосниці на Чернігівщині загинув від кулі снайпера під Авдіївкою на Донеччині. Був кулеметником 2-ої механізованої роти 1-го механізованого батальйону 72-ї бригади. Строкову службу Руслан проходив у "Десні" на посаді механіка-водія танку. Контракт підписав 26 травня 2015 року. Залишилася матір.

25 квітня
Іван МЕЛЬНИК, 22 роки, з Хмельницького загинув під час чергування від кулі снайпера у районі села Новгородське на Донеччині. Був командиром відділення. 120 днів Іван зі своєю бригадою стояли на лінії зіткнення.
До війська хлопець пішов у лютому 2016-го. Спочатку служив за контрактом у 383-му окремому полку дистанційно-керованих літальних апаратів у Хмельницькому, потім - був відряджений до 2-го батальйону 95-ї житомирської бригади в зону АТО.
Дев'ять років Іван займався веслуванням на байдарках і каное. У 2008-му отримав звання кандидата в майстри спорту. Хотів стати тренером.
"Коли приїжджав з війни додому, привозив з собою кришечки від пластикових склянок, щоб здати їх у пункт прийому бійцям на протези",-розповіла волонтер Тетяна. Рік тому жінка допомагала Івану збирати необхідні на фронт речі. А цього разу- допомагала батькам організувати зустріч і прощання з сином.
Боєць помер на руках у свого побратима "Баті". Допомогти вже не було чим.
"Хлопці не можуть оговтатися від смерті Івана. Вона заскочила зненацька усіх і ніхто не може повірити, що більше хлопця не буде поруч".
У бригаді з Іваном служив його двоюрідний брат Андрій.
У рідному Хмельницькому свого коханого не дочекалася наречена. Весілля планували на найближчий час. Залишилися батьки, сестра, наречена.

Василь ШЕВЧЕНКО, 29 років, з Черкас загинув від поранення в голову у Пісках. Був снайпером 3-ї десантно-штурмової роти 1-го десантно-штурмового батальйону 80-ї бригади. Залишилася 3-річна донька.

Сергій КОБЧЕНКО, 44 роки, з Канева на Черкащині загинув від осколкових поранень поблизу Авдіївки на Донеччині. Був старшим сержантом у 72-й ОМБр. 25 лютого 2016 року Сергія призвали за контрактом до навчального центру Десна. Тут отримав військово-облікову спеціальність гранатометника.
Сергій вчився у канівській четвертій школі. Потім - отримав професійно-технічну освіту у Санкт-Петербурзі.
Працював на підприємстві "Закордоненерго". Після роботи щодня йшов на стадіон. Друзі Сергія розповідають, що скільки його пам'ятають, стільки він завжди грав у футбол.
"Після роботи усі йшли по домах, а Сергій - до м'яча".
У чоловіка дуже дружній клас. Більше 25-ти років як вони закінчили школу, а й досі час від часу збираються.
"Востаннє зустрілися минулого літа. Так співпало, що Сергій тоді саме приїхав з війни на кілька днів додому".
Коли однокласники зателефонували йому і сказали, що чекають - приїхав одразу, не думаючи. "Я буду цілий рік тепер цією зустріччю жити", - весь вечір повторював чоловік.
Додому військового привезли його побратими. Хлопці віком років 25 і молодші. Ніхто не міг стримати сліз. І всі, як один, повторювали, що Сергій був їм на війні за батька.
У Сергія Кобченка залишилася донька Валерія.

26 квітня
Олександр "Батарейка" ШТЕЙКО, 46 років, із села Чемериси-Барські Барського району Вінницької області загинув від вогнепального поранення у груди на бойовому посту поблизу селища Верхньоторецьке на Донеччині.
Був старшиною 1-ї статті, командиром бойової машини піхоти 72-ї бригади. Завжди веселий і життєрадісний, тому і "Батарейка".
Олександр працював будівельником, майстром по ремонту доріг, охоронцем плодово-ягідних садів. Був одружений. Мав двох синів. Після розлучення дружина з дітьми з 2001 року живе в Португалії.
Батько чоловіка помер у кінці 90-х років. Матері зараз 82 роки. Старша сестра на заробітках в Росії.
У серпні 2014 року добровольцем пішов до війська. За рік служби був двічі поранений. Довго лікувався, пережив операції. У вересні 2015-го - звільнився.
За цей рік познайомився із жителькою Донецької області. З липня 2015-го до дня загибелі вони жили у цивільному шлюбі.
Олександр повкрнуся на війну 29 вересня 2016 року, коли підписав контракт на службу. У листопаді того ж року отримав орден "За мужність" ІІІ ступеня.

28 квітня
Ігор ШАПОШНИК, 18 років, з Харкова загинув о 5 ранку поблизу Красногорівки на Донеччині.
Ігор був круглим сиротою – ні матері, ні батька. Майже 10 років виховувався у дитячому будинку селища Золочів на Харківщині. Потім закінчив профтехучилище.
У грудні 2016-го пішов служити за контрактом і його направили у зону АТО. Сам написав рапорт, що хоче бути там, де найгарячіше.
"Дитячий будинок закрили півроку тому, та нас знову об'єднала біда. Ми завжди говорили, що наш дитячий будинок - цe вeлика родина, і ми будeмо підтримувати один одного в різних ситуаціях. Наш зв'язок нe можуть пeрeрвати ніякі зміни в законодавстві, діти завжди будуть нашими. Біль втрати пeрeповнює сeрця, та ми пишаємося Ігорeм. Він - гeрой, який загинув, захищаючи рідну зeмлю. Сьогодні разом з колeгами та вихованцями ми в останнє були з ним", - розповіла вихователька Людмила Попова.
У соцмережі хлопець писав "Україна – понад усе!".

Олександр БЕРДНИК, 21 рік, із села Дирдин Городищенського району на Черкащині загинув поблизу Павлополя на Донеччині. Автомобіль, у якому їхав хлопець, підірвався на міні.
1-го травню Сашку виповнилося б 22 роки. Саме цього ж дня його поховали.
Хлопець служив у 2-й роті морській піхоти окремого батальйону морської піхоти. 2015-го Сашка призвали на військову службу. У лютому 2016 року - він підписав контракт ще на три роки.
Був водієм. У ту п'ятницю завіз хлопців куди треба і повертався назад.
Дорогою його автомобіль і підірвався на ворожій міні. Цю автівку у грудні 2016-го військовим подарували волонтери фонду "Повернись живим".
Сашко закінчив профтехучилище за спеціальністю механіка. Товариші кажуть, що техніку він буквально відчував.
Уже з передової часто їздив на закупи. Збирав замовлення: кому які цукерки, шоколадки, цигарки і т.д. і їхав скуповуватися. На одну поїздку таких замовлень могло бути і від 50 людей одночасно. І він завжди привозив усе, що міг знайти.
"У його руках все горіло! Тільки щось допомогти, привезти, принести - Сашко був тут як тут. От відповідальність була ніби продовженням його імені - Олександр "відповідальний" Бердник. Він був таким щирим, простим, ніколи не кривив душею. Говорив все як є, без здогадок і додумувань. Згадуючи про нього, я посміхаюсь. Він завжди жартував, по-простому, як умів. Він щось кумедне скаже, я - кілька слів вставлю і так щоразу",- розповідав побратим Віталій.
З рідного села Сашка багато чоловіків воювали в АТО. Хто не воював чи не воює, ті - допомагають фронту.
Виховував хлопця батько. Син часто розказував своїм товаришам як пишається своїм татом і який він для нього у всьому приклад. Батько був наставником і опорою.
"Кілька місяців тому боєць їздив додому у відпустку. Повернувся щасливий, очі світяться , казав як тільки все закінчиться, то зразу буде одружуватися".
"Наречена зустріла свого любого Сашка, але квіти приніс не він, а несли йому".

29 квітня
Микола "Танк" КУЧЕРКОВ, 27 років, з Приазовського району (довгий час жив у Мелітополі) Запорізької області отримав поранення від кулі снайпера поблизу промзони Авдіївки на Донеччині. Більше 5 годин лікарі боролися за життя хлопця у авдіївській лікарні. Але наскрізне проникаюче поранення черевної порожнини стало несумісним із життям.
Микола служив у 37-му окремому мотопіхотному батальйоні "Запоріжжя", потім – у 23-му батальйоні "Хортиця" 56-ї бригади. З початком воєнних дій на сході України, він добровольцем, прийшов у Мелітопольсько-Веселовський військкомат. У інтерв'ю мелітопольській газеті боєць розповідав:
"Я до цього не проходив військову службу і навіть ніколи не тримав у руках автомат. Але бажання зупинити цю некеровану силу було настільки велике, що я без тіні сумніву прийняв таке важливе для себе рішення. Сім'я була проти, мама не пускала. Близькі довго не могли змиритися з тим, що я пішов на війну. І, до речі, там було багато таких хлопців, як я".
За 3 роки війни Микола пройшов Новобахмутовку, Авдіївку, Первомайськ, Широкіно, Талаковку, Сартану. Після демобілізації, у 2016-му він знову повернувся на фронт захищати Батьківщину, цього разу за контрактом. Коля мріяв, що "скоро в Україні закінчиться війна".

Михайло ЛИСАК, 29 років, із міста Гнівань на Вінничині загинув під час обстрілу поблизу села Катеринівка Попаснянського району на Луганщині. Служив по контракту у ЗСУ з 2014-го.
Друзі відгукуються про Михайла, як про справжнього патріота своєї країни, фахівця військової справи, вірного товариша. Його гаслом була фраза "коли не знаєш що робити - роби крок уперед".
Залишились хвора матір та батько.

30 квітня
Віктор АФАНАСЬЄВ, 24 роки, проживав у Хмельницькому загинув від кулі снайпера поблизу Зайцевого на Донеччині. Був солдатом 25-ї повітряно-десантної бригади.
Віктор – сирота. Виховувався у Вовчинецькій школі-інтернаті. Потім закінчив Чорноострівський аграрний ліцей. На військову службу за контактом вступив у 2014 році. Залишилася сестра.

Денис "Красавчик" МАЙБОРОДА, 37 років, із Кривого рогу на Дніпропетровщині загинув поблизу Катеринівки на Луганщині. Був розвідником у складі 131-го окремого розвідувального батальйону (курінь УНСО). На війні Денис був з самого початку протистоянь.

НЕБОЙОВІ ВТРАТИ
2 квітня
Віталія Слауцького, 20 років, із села Миколаївка Бердянського району Запорізької області, з необачності застрелив побратим на блокпосту під Авдіївкою на Донеччині, розряджаючи автомат. Кулі потрапили в голову, груди і живіт. Помер дорогою в лікарню. У ЗСУ служив з 10 березня 2016-го. Залишилися мати, сестра і брат.

Максим СВИРЕНКО, 30 років, із Запоріжжя помер у бліндажі під Авдіївкою на Донеччині від серцевої недостатності. О 17:00 бачили живим, мав заступити на чергування. О 17:10 знайшли мертвим. Чоловік служив зенітником у Нацгвардії (в/ч 3029), 2016-го перевівся у 55-ту бригаду ЗСУ. Залишилися матір, дружина та донька.

6 квітня
Костянтин МАКСЮТА, 37 років, із Кременчука на Полтавщині помер удома від серцевого нападу. Був мобілізований 19 березня 2014-го. Протягом року воював у 72-й бригаді ЗСУ: був стрільцем, потім - водієм.

7 квітня
Юрій БЕЗ'ЯЗИЧНИЙ, 50 років, із селища Чорноморське Лиманського району Одещини. Підполковник 59-ї бригади ЗСУ. Взимку мав їхати в Авдіївку. Був у військовому містечку міста Токмак Запорізької області. О 03:00 ночі в КУНГ (кузов-фургон. - ГПУ), де спав чоловік, прилетіла граната. Був у комі майже два місяці. Помер у реанімації, не приходячи до тями. 2 квітня виповнилося 50 років.

Василь ТИВОДАР, 46 років, із села Бедевля Тячівського району Закарпаття помер від раку. Молодший сержант, водій-електрик 65-го мобільного шпиталю. Рік воював в АТО. 9 червня торік у Харкові видалили доброякісну пухлину. Залишились дві доньки.
13 квітня
Ігор ЯВОРСЬКИЙ, з села Пилипи-Олександрівські Віньковецького району на Хмельниччині раптово помер вдома. Учасник АТО, пішов на фронт у 2014 році.
16 квітня
Василь ЯКИМЧУК, 27 років, із селища Мізоч Здолбунівського району на Рівненщині помер удома. Ймовірно, що смерть настала через раптово зупинку серця. У сім'ї це спадково. Колись від проблем з серцем помер батько Василя. А 5 років тому його молодшому братові робили складну операцію на серце. Гроші збирали усім містечком.
Василь був дуже спокійним, тихим. Здебільшого порався по господарству, допомагав сусідам, коли ті зверталися. Навіть гуляти виходив рідко, все більше був вдома.
З Мізоча багато чоловіків служили і служать в АТО. Смерть Василя - тертя у містечку. Раніше тут вже ховали двох учасників війни, які загинули у зоні АТО.
Залишились матір, молодший брат і старша сестра.

17 квітня
Олег "Старшина", "Сармат" ТВЕРДОХЛІБ, 49 років, з Луцька помер від раку. Воював у батальйоні "Айдар". Отримав 7 поранень. Після повернення очолив Спілку воїнів АТО Волині. 2015-го виявили рак слинних залоз. Працював далі, щодня відтискався по 50 разів. У YouTube є фільм про Олега - "Сармат. Другий фронт". Залишились дружина, 22-річна донька та 12-річний син.

18 квітня
Кіра НАСТОЯЩА, 31 рік, з Херсону
Загинула під час сварки на Яворівському полігоні на Львівщині. Товариш по службі зарізав жінку і викинув тіло у вигрібну яму. Молодший сержант, фельдшер 28-ї бригади ЗСУ. Чоловік - військовий, зараз на фронті.


21 квітня
Микола КРЕНДЖЕЛЯК, 34 роки, із села Озерка Здолбунівського району Рівненщини раптово помер уночі. Жив у селищі Північне на Донеччині. Воював у добровольчому батальйоні "Січ". Очолював Торецький осередок ВО "Свобода". Основний свідок у справі про сепаратизм мера Торецька Володимира Слєпцова. За кілька днів до смерті пройшов медкомісію і підписав контракт в АТО. Залишились дружина, дві доньки та син.

23 квітня
Геннадій СЛАСТЬОНОВ, 44 роки, з Обухова на Київщині помер від раку. Був пожежником у Чорнобилі. Під час служби в АТО у 12-му батальйоні ЗСУ виявили рак. Зробили операцію. Вдома стало гірше.

24 квітня
Олександр Ткачов, солдат строкової служби у 92 бригаді. "Прослужив" всього декілька днів. Скоїв самогубство. Військомат призвав парня, який, як заверяють у частині, не мав бажання служити, що призело до психічних порушень. Втім, батьки вважають, що хлопця гнобили у частині.

27 квітня
Дмитро ВИРВО, з Хмельницького помер від раку легенів. Демобілізований учасник АТО.
Залишилися дружина Тетяна і донька. Дівчинка має вроджену хворобу. Усі гроші, які приносили Дмитру в лікарню на лікування він надсилав додому.

Олександр ВИСОЦЬКИЙ, солдат строкової служби. Застреляний у військовій чстині під Київом.

30 квітня
Василь СТАРУШИК, 25 років, із села Замшани Ратнівського району на Волині помер вдома. Служив у 51-й бригаді, демобілізований.

За матеріалами gazeta.ua