Білоруси показали зуби Чи стануть «бунти дармоїдів» прологом до Майдану проти Лукашенки

Білоруси показали зуби

У Мінську 17 лютого відбулася найчисленніша з 2010 року акція протесту. Люди вимагали скасувати так званий декрет про дармоїдів. Білоруську столицю маршами не здивуєш. Значно більше вражає те, що аналогічна акція в прикордонному Гомелі зібрала близько 3 тис. осіб і виявилася наймасовішою починаючи з 1990-х. Акції протесту пройшли в Гродні, Вітебську, Могильові та Бресті. За столичними мірками вони не були масовими: у них взяло участь від 100 до 300 осіб. Але раніше в цих регіонах на площі виходили з десяток «відморозків» (за визначенням Аляксандра Лукашенки). Тож цей протест можна вважати масовим.
Що так обурило білорусів? Їх просто образили, ледь не поголовно записавши в «дармоїди». Ідея документа під назвою «Декрет № 3 «Про запобігання соціальному утриманству» з’явилася 2014 року, а реалізовувалася 2015-го, коли він був підписаний. Суть декрету в тому, що громадяни, які працюють у рік менш як 183 дні, мають відшкодовувати витрати на соціальні блага, якими нібито користуються: безплатна медицина, державні дитячі садки й школи тощо. Отже, «дармоїди» повинні сплатити податок у розмірі 20 базових величин (приблизно $225 за нинішнім курсом валют).
Ідея полягала не так у тому, щоб поповнити бюджет із кишень «дармоїдів», як у стимулюванні роботодавців і працівників, які виплачують та отримують зарплати в конвертах, вийти з тіні. Від самого початку влада зіткнулася з великою проблемою: кого вважати таким, що працює неналежний термін? Замість акул тіньової економіки до категорії «дармоїдів» потрапили найменш забезпечені прошарки населення: матері, що перебувають у декретній відпустці, люди, які доглядають за літніми батьками або родичами-інвалідами, ті, хто працює вахтовим методом (та й не вахтовим теж) за кордоном, безробітні, які довгий час не можуть знайти роботу з гідною оплатою, фрилансери, представники творчих професій і навіть спортсмени, які «працюють» тільки на чемпіонатах різних рівнів.
Читайте також: Смертна кара у Білорусі. Кому вигідно
Документ до пуття доводили довго, то включаючи в нього, то виключаючи різні категорії громадян, надаючи право місцевим органам влади самим визначати, хто «дармоїд», а в кого «складна життєва ситуація». Але до кінця справу так і не довели.
До 20 лютого громадяни мали оплатити отримані від податкової інспекції «листи щастя» добровільно. Після цієї дати податкова має право стягувати гроші примусово. Тобто декрет вступив у дію, попри те що поправки до нього ще повинні були розглянути в білоруському парламенті під час весняної сесії, яка традиційно відкриється тільки 3 квітня.

Але поки законодавці ламають голови, що б іще «покращити» в декреті, податкові органи взялися його виконувати. Як зазвичай буває, дуболомно. Листи з податкової із повідомленням про необхідність сплатити «дармоїдський збір» надходили студентам, призовникам, а також тим, хто живе й працює за кордоном. Не уникли звинувачень у дармоїдстві й відомі в Білорусі люди. Наприклад, такий «лист щастя» отримав екс-голкіпер збірної країни по футболу Антон Амельчанка, що в 2015 році грав за «Ростов» і воронезький «Факел». Найбільше люди обурювалися, коли вимоги сплатити податок на дармоїдство надходили на ім’я давно померлих людей.
Ще більше невдоволення в людей викликало те, що податкові органи де-факто скасували закладену в білоруській Конституції норму про презумпцію невинності. Якщо ти отримав папір із податкової, то не вона, а саме ти мусиш довести, що не дармоїд: надати довідку з місця роботи або навчання, трудову книжку чи інший документ, що підтверджує місце роботи. За даними податківців, вони надіслали повідомлення приблизно 470 тис. осіб. Добровільно сплатили збір близько 10 тис. білорусів. Очевидно, що ці гроші не покривають навіть поштових витрат на стягнення плати з «дармоїдів».
Останній такий масовий мітинг у Білорусі відбувся в грудні 2010 року, після президентських виборів. Однак через брутальний розгін тієї акції та кримінальні справи, порушені проти її організаторів, вулична протестна активність білорусів упала практично до нуля. Значною мірою й тому, що лідери вуличного протесту, наприклад екс-кандидат у президенти Мікалай Статкевич, перебували в тюрмі.
Читайте також: Що треба знати про «союзника»
Такі протести могли виникнути й рік тому, коли влада Білорусі указом № 222 практично знищила білоруський малий бізнес. Тоді намагалися протестувати «човники» та індивідуальні підприємці, які працюють на базарах. Вони теж виходили під виконкоми, на вулиці й майдани міст. Завадили активізації протесту, хоч як дивно, самі підприємці, які свої проблеми не бажали в жодному разі політизувати, були категорично проти підтримки їх опозиціонерами, пішли на переговори з владою, що не дали ніякого результату.
У сьогоднішньому випадку ніхто ні від чиєї допомоги не відмовлявся. Частина опозиції самоусунулася від проведення акції, чим нашкодила сама собі. Ніхто не ділив людей на «правильних» і «неправильних». Варто зауважити, що основна частина протестувальників — це якраз не «дармоїди», а ті, хто працює, їх просто дістали абсурд системи й несправедливість дій влади щодо народу. Гостра реакція на несправедливість і солідарність — це те, що ріднить нинішні протести в Білорусі з українською Революцією гідності.
Чи вичерпується потенціал протесту тими 3–5 тис. активних громадян, які вийшли на вулиці білоруських міст минулого тижня? Очевидно, що ні. По-перше, у Білорусі все ще традиційно сильна «ін’єкція страху», отримана під час поствиборчих подій 2010 року, коли за участь у мітингу було арештовано близько півтори тисячі осіб, а близько 50 — більшість екс-кандидатів у президенти, а також їхні соратники, керівники передвиборчих штабів — дістали реальні кримінальні справи. Водночас такі успішні вуличні акції якраз і є «щепленням від страху». По-друге, зараз на вулиці вийшли не активісти опозиції, що збирають «своїми колами» в найкращому разі півтори-дві тисячі осіб на традиційні акції. Зараз на вулицях був народ, який дістали маленькі зарплати й великі ціни. Люди прекрасно знають, що роботи в країні немає й що, тільки-но вони потраплять «під скорочення», одразу ж самі опиняться в полі дії «декрету про дармоїдів». По-третє, банальна статистика. На «антидармоїдський» марш, повторюся, вийшли 3–5 тис. осіб. Підписи за скасування «декрету про дармоїдів», які збирали різні демократичні організації, поставило близько 80 тис. осіб. А відеоролики «Маршу розсерджених білорусів» та аналогічних регіональних акцій за добу набрали сукупно понад мільйон переглядів. Не виключено, що в майбутньому хтось, надихнувшись цими репортажами, сам вирішить стати їхнім героєм і вийде на вулицю.

Інша річ, що чіткої стратегії перетворення протесту на щось більше в білоруської опозиції немає. Це викликає певне невдоволення: «Пройшлися, а далі що?». Очевидно, що й білорусам поки що бракує віри у власні сили. Як перетворити «розгніваних білорусів» на політичний протест і чи можливо це зробити — одне з найбільших питань і викликів для білоруської опозиції.
Для влади Білорусі масовість протестних акцій стала великим сюрпризом. Очевидно, що чиновники й державні ЗМІ такого не очікували. Напередодні мітингів і ходи державні посадовці — від міністрів до функціонерів Адміністрації президента — поїхали «приймати громадян» у регіони, щоб роз’яснити їм особливості згаданого декрету. Однак знизити градус пристрастей не вдалося.
Читайте також: Продавець повітря. Що послаблює режим Лукашенки
Розгубилися й головні пропагандисти. За підсумками акцій головні державні телеканали спробували виправдати декрет. «Держава багато не вимагає — просто вийди з тіні. Лише 20 базових на рік», — прозвучало на першому держтелеканалі, що ще більше розізлило білорусів. 20 базових, а це $200, у багатьох регіонах уже вважаються непоганою місячною зарплатою.
Як поведе себе влада після цих масових протестів — питання з питань. Поки що Лукашенка подався в Сочі, взявши паузу в «проблемі дармоїдів» і сподіваючись спіймати там на гірськолижних схилах Владіміра Путіна. Але очікувати, що під впливом протестів він скасує такий спірний декрет, не випадає. Як і будь-який авторитарний лідер, Лукашенка не любить задкувати.
Однак в умовах економічної нестабільності та різкого падіння рівня життя зберігати принаймні правозастосовну практику декрету не видається можливим. Тому, ймовірно, цей документ переведуть у розряд «мертвонароджених»: тим, хто податок на дармоїдство сплатив, гроші, звісно, не повернуть, але з неплатників його не стягуватимуть.
Водночас влада завжди може скористатися перевіреною репресивною тактикою з розгону несанкціонованих мітингів. Однак ця тактика має два великих мінуси. По-перше, вона геть-чисто підірве позиції Республіки Білорусь на міжнародній арені, зірвавши ще хитку, таку, що перебуває в зародковому стані, але нормалізацію відносин із Заходом. По-друге, таким чином протест просто заганяється вглиб», і невідомо, коли, з якого приводу й наскільки інтенсивно білорусів «прорве» наступного року.
Чи «одноразово» вистрілили білоруси, чи цей протест приведе до серії інших подібних акцій, ми ще дізнаємося. Принаймні наступний великий «антидармоїдський» марш заплановано на День Конституції, 15 березня. Слідом за ним 25 березня відбудеться традиційний День волі. І невідомо, відбудеться він у форматі «мирної ходи», оскільки один із організаторів мінського «маршу розсерджених білорусів», екс-кандидат у президенти Мікалай Статкевич пообіцяв здійснити черговий масовий візит до Міністерства з податків та зборів саме 25 березня. Відбудуться цей візит і День волі окремими акціями чи це буде одна спільна, опозиція ще не вирішила.