Фотоблог журналіста. Три тижні з батальйоном «Донбас»
Опубліковано 10.09.2015
Фотожурналіст-фрілансер працював 3 тижні влітку з добровольчим батальйоном спецназу Національної гвардії України «Донбас» у секторі «М», на позиціях в районі Широкина.
Фотограф, який пройшов не одну «гарячу точку», своє враження від роботи в зоні АТО висловив так: «Це саме той випадок, коли доброзичливе в цілому ставлення до журналіста, загальний комфорт у роботі, велика кількість фотографічно цікавих ситуацій і чудовий доступ стикаються з безумовною необхідністю зупиняти себе. Інакше – загибель. Весь цикл «ротації», весь час, поки я був на позиціях, йшли безперервні бойові зіткнення: артилерійські обстріли та окопні дуелі. Це дуже і дуже серйозно – те що відбувається в маріупольському секторі. Немає ніякого перемир’я. До чого лицемірити? Йде класична позиційна війна, під час якої гинуть люди. У мене немає ілюзій – ще нескоро перестане литися кров на Донбасі. Не загоїлися рани... Не вщухла гординя... Якщо говорити про те, що найбільше запам’яталося з того відрядження, то це була зйомка в бліндажі, коли позиції «Донбасу» накрила артилерія супротивника. Ми просто сиділи під товстенною бронеплитою, під товщею землі і мовчали. Але в мовчанні цьому було стільки напруги! Прямо над нашими головами свердлили повітря снаряди і свистіли осколки. Окоп і бліндаж трусило. Земля стогнала. Потім хтось сказав: «Не дай Бог – пряме... І тоді всім відразу п***ц...»
Я змусив себе фотографувати у перервах між артилерійськими залпами, щоб відволіктися, прогнати страх. Це є дуже дивним – коли ти здригаєшся від вибухів у п’яти-десяти кроках і ловиш ні з чим не порівнянний «кайф» від відчуття, яким чарівним, інтригуючим, особливо драматичним є світло в бліндажі, як цікаво розташовані в твоєму кадрі фігури, яка його загальна геометрія... Ти думаєш про картинку, концентруєшся, міркуєш, що головне і що другорядне в кадрі, відкриваєш діафрагму і «розмиваєш» силуети заднього плану, експериментуєш із витримкою, міняєш об’єктив... Після всього цього ти відчуваєш себе абсолютно знесиленим, бо за ту годину, яку ти провів у цьому бліндажі, з потом і страхом з тебе вийшла, вичавилася енергія руху. Ти виходиш на повітря, скидаєш бронежилет і відчуваєш, що можеш злетіти. Ти не думаєш про їжу або про те, що треба було б змінити наскрізь сиру сорочку – хочеться спати. Смер-тель-но...»
Фотограф, який пройшов не одну «гарячу точку», своє враження від роботи в зоні АТО висловив так: «Це саме той випадок, коли доброзичливе в цілому ставлення до журналіста, загальний комфорт у роботі, велика кількість фотографічно цікавих ситуацій і чудовий доступ стикаються з безумовною необхідністю зупиняти себе. Інакше – загибель. Весь цикл «ротації», весь час, поки я був на позиціях, йшли безперервні бойові зіткнення: артилерійські обстріли та окопні дуелі. Це дуже і дуже серйозно – те що відбувається в маріупольському секторі. Немає ніякого перемир’я. До чого лицемірити? Йде класична позиційна війна, під час якої гинуть люди. У мене немає ілюзій – ще нескоро перестане литися кров на Донбасі. Не загоїлися рани... Не вщухла гординя... Якщо говорити про те, що найбільше запам’яталося з того відрядження, то це була зйомка в бліндажі, коли позиції «Донбасу» накрила артилерія супротивника. Ми просто сиділи під товстенною бронеплитою, під товщею землі і мовчали. Але в мовчанні цьому було стільки напруги! Прямо над нашими головами свердлили повітря снаряди і свистіли осколки. Окоп і бліндаж трусило. Земля стогнала. Потім хтось сказав: «Не дай Бог – пряме... І тоді всім відразу п***ц...»
Я змусив себе фотографувати у перервах між артилерійськими залпами, щоб відволіктися, прогнати страх. Це є дуже дивним – коли ти здригаєшся від вибухів у п’яти-десяти кроках і ловиш ні з чим не порівнянний «кайф» від відчуття, яким чарівним, інтригуючим, особливо драматичним є світло в бліндажі, як цікаво розташовані в твоєму кадрі фігури, яка його загальна геометрія... Ти думаєш про картинку, концентруєшся, міркуєш, що головне і що другорядне в кадрі, відкриваєш діафрагму і «розмиваєш» силуети заднього плану, експериментуєш із витримкою, міняєш об’єктив... Після всього цього ти відчуваєш себе абсолютно знесиленим, бо за ту годину, яку ти провів у цьому бліндажі, з потом і страхом з тебе вийшла, вичавилася енергія руху. Ти виходиш на повітря, скидаєш бронежилет і відчуваєш, що можеш злетіти. Ти не думаєш про їжу або про те, що треба було б змінити наскрізь сиру сорочку – хочеться спати. Смер-тель-но...»
4
Полковник «Тихий», один зі старших офіцерів батальйону Нацгвардії «Донбас», на позиції недалеко від Широкина
5
Чергова атака з боку сепаратистів – бійці «Донбасу» приводять себе в повну бойову готовність, щоб дати відсіч противнику
7
Бійці ховаються в окопі під час мінометного обстрілу їх позицій на передовій недалеко від Широкина
8
Солдат батальйону «Донбас» розпалює вогонь у буржуйці, яка служить як для обігріву, так і для приготування їжі на передовій
11
Сергій, ротний командир батальйону «Донбас», поруч із напівзруйнованим артилерією бойовиків санаторієм. Будівля служить укриттям і є крайньої позицією українських бійців
14
Один із бійців батальйону «Донбас» з позивним «Гюнтер» фіксує маскувальну сітку на позиції батальйону. Чимало волонтерів у тилу, у вільний від роботи і побутових клопотів час, те й роблять, що плетуть сітки для бійців
15
Фотографія «Росіянин з люлькою». Кирило Некрасов, росіянин за походженням, займає посаду командира підрозділу в складі добровольчого батальйону «Донбас», стежить за позицією на передовій
16
Стрілок «Донбасу» з позивним «Гюнтер» дає відсіч під час проросійської атаки на позиції, до умовного «затишшя» на передовій
17
Багато бійців роблять татуювання з патріотичною чи військовою символікою в перерві між боями. На фото один із варіантів таких «шедеврів», прикрашений орнаментом із бойових куль
19
Кримський татарин, що воює в складі добровольців «Донбасу», готує гвинтівку до бою. Ніхто не знає, коли доведеться стріляти
22
Полковник «Гал», командувач добровольчим батальйоном спеціального призначення «Донбас», під час ранкової переклички на базі
Немає коментарів:
Дописати коментар