Іва́н Миха́йлович Сули́ма (*р.нар.невід. — †12 грудня 1635), гетьман нереєстрових запорозьких козаків

Іван Михайлович Сулима[ред. • ред. код]

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Неперевірена версія (що робити?)

Іван Михайлович Сулима
Фрагмент ікони у церкві с. Сулимівки
Народився	кінець XVI ст. Рогощі
Помер	12 грудня 1635 Варшава страта
Громадянство	Польща
Національність	українець (русин)
Діяльність	воєначальник
Титул	шляхтич
Посада	Гетьман України
Рід	Сулими
Діти	Федір
Нагороди	золота медаль (від папи Павла V)

Щодо інших людей з таким самим іменем та прізвищем див. Сулима.

Іва́н Миха́йлович Сули́ма (*р.нар.невід. — †12 грудня 1635), гетьман нереєстрових запорозьких козаків (1628–1629,1630–1635) (хронологію див. Українські гетьмани), дрібний шляхтич герба Сулима.

Зміст

  [сховати] 

• 1Біографія
  • 1.1Початки
  • 1.2Морські походи
  • 1.3Повернення з неволі
  • 1.4Страта
• 2Вшанування пам'яті
• 3Примітки
• 4Література
• 5Див. також
• 6Посилання

Біографія[ред. • ред. код]

Початки[ред. • ред. код]

Народився в с. Рогощах (нині Чернігівського району Чернігівської області).
Його син Федір був полковником Переяславським, а син останнього Іван — генеральним хорунжим.
Рід Сулима занесено в родову книгу Полтавської губернії. Олександр Лазаревський стверджував, що рід простежується від Київської Русі.^[1]

Якийсь час служив помічником урядника баришівських та бориспільських володінь Софії Данилович з Жолкевських. Був якийсь час одним з управителів маєтків Станіслава Жолкевського (1615 р.) і його спадкоємців Даниловичів на Переяславщині й за цю службу одержав села Сулимівку, Кучаків і Лебедин (1620). ^[1]

Морські походи[ред. • ред. код]

Можливо, через конфлікт з магнатами подався на Запорожжя.^[2] У свої перші морські походи Іван Сулима ходив з Самійлом Кішкою ще достатньо молодим козаком, проходив у нього морську школу. Особливо вабило його море, морські походи. Досить швидко талановитий козак вибився в чільні старшини, став на один рівень мало не з Петром Сагайдачним. Як би склалася козацька доля Сулими далі, можна лише гадати, бо в одному з походів у бою з османською ескадрою, десь близько 1605 року, у чайку Сулими вцілили османські гармати. Звичайно, молодий і здоровий козак, опинившись з побратимами у воді, топитися так запросто не збирався. Але нічого вдіяти проти османів вони не змогли. Османські моряки повитягали козаків з води і тут же прикували до весел своєї військової галери.

Неволя галерного бранця продовжувалася для Сулими довгих 15 років. Перед його очима постійно стояв приклад визволення з 26-річної неволі-каторги Самійла Кішки, тож Сулима духу не втрачав і затявся вирватися на волю при першому зручному випадку. Такий випадок трапився йому лише через 15 років. В той час османській флот воював з Венецією, тож Сулима з галерою був на війні. За однією з найпоширеніших версій, Іванові Сулимі якимось дивом вдалося звільнитися з кайданів та звільнити від пут своїх побратимів по неволі. Звільнившись посеред ночі, колишнім бранцям вдалося захопити бойову галеру разом з її екіпажем в 300 чоловік яничарів. Сулима, прикувавши яничарів до весел, наказав гребти до берегів Італії. Уміло уникнувши бою як з османським, так і з італійськими кораблями, Сулима пришвартувався в Римі.

У «вічному місті» обідраний, напівголий екіпаж Сулими справив надзвичайне враження, а коли досі не бачені моряки невідомо якого флоту вишикували на пристані ще й 300 відбірних яничарів, закутих у кайдани, то й зовсім викликали сенсацію. Подивитися на це видовище збіглося мало не все місто.

Чутка про надзвичайну подію дійшла і до Папи Римського Павла V Боргеза, який побажав особисто подивитися на відважного командира незвичайної галери, що Божою ласкою вирвалася з бусурманської неволі.

За визначні походи в Крим і Османську імперію проти татар і османів, одержав від папи Павла V золоту медаль з папським портретом.

Повернення з неволі[ред. • ред. код]

Повернувся в Україну Сулима з європейською славою, яку вимушені були визнавати і при королівському дворі в Речі Посполитій. Окрім Сулими, ніхто з полководців Речі Посполитої не удостоювався найвищої в Європі папської золотої медалі, навіть коронний гетьман. Прибувши на Січ, Іван Сулима організовує численні морські походи вЧорне море.

Покровська церква в селіСулимівка (1622–1629 рр.), зведена коштом гетьмана.

Восени 1628 року, після загибелі гетьмана Григорія Чорного, Сулима обирається гетьманом реєстрових козаків. Гетьманував недовго, всього близько року, бо у травні наступного 1629 року виступає вже як управитель маєтку коронного гетьмана Станіслава Жолкевського уПереяславі.

У 1632 році гетьман Сулима провів свій знаменитий похід в Азовське море, де взяв штурмом османську фортецю Азов в гирлі Дону. Нікому з українських флотоводців до нього не вдавалося взяти Азова. Спроба пробитися до Азова гетьмана Семена Скалозубазакінчилася поразкою і його загибеллю. Іван Сулима подолав усі перешкоди і провів успішну атаку цієї далекої від Січі османської фортеці. Українські козаки знищили порт і всі портові споруди, а османський гарнізон загнали до фортеці. Сулима добре знав, що містоАзов для Османської імперії було головним портом, який забезпечував османську столицю в першу чергу продовольством. Тож, вивівши його з дії, Сулима завдав відчутного удару Стамбулу. Звісно, що бойовий рейд козацького флоту в Азовське море і штурм Азова надзвичайно вразили правителів Стамбула, Варшави і Москви. Всім стало ясно, що Січ висунула нового неординарного полководця, який не поступиться інтересами свого народу.

Розлючений падінням Азова султан, допускаючи, що Сулима на зворотному шляху ще добре пошарпає Крим, послав в Очаків могутню ескадру із 20 важких галер. Але це козацького флотоводця не спинило. Нічною атакою Сулима прорвав виставлену османами оборону, потопивши п'ять галер, з десяток вивів з ладу. Причому в ході цього бою козаки втратили лише три чайки з трофеями.

Страта[ред. • ред. код]

Уночі з 11 на 12 серпня^[3] 1635 року, повертаючись з походу проти Османської імперії на чолі козацького (нереєстрового) війська, зруйнував щойно збудовану польську фортецю Кодак на Дніпрі й винищив її німецьку (найману) залогу з комендантом фортеці, полковником французом Жаном Маріоном.

Був по-зрадницькому схоплений за сприяння старшини реєстрових козаків; за рішенням сейму гетьмана та декількох його сподвижників було страчено на центральній площі у Варшаві: відрубано голови, потім чвертовано, частини тіл були розвішені на міських мурах Варшави. За свідченнями московита-посла у Речі Посполитій Василя Родковського, одного із засуджених врятував коронний канцлер Якуб Задзік.

Очевидець князь Альбрехт Радзивілл стверджував, що Сулима намагався на суді врятуватись переходом на католицтво.^[4]