Нам відомо про 14 воїнів, які загинули у бою. Інформація про деяких – неповна.
Наймолодшим із загиблих воїнів було по 20 років, найстаршому – 42.
Чотирьох бійців Україна втратила 8 серпня – найбільше за добу. Того ж дня 9 воїнів були поранені.
Найспокійнішими на фронті були 2, 3, 26-31 серпня. У ті дні обійшлося без поранень, повідомляє прес-штаб АТО.
За даними зведень прес-центру штабу АТО, за серпень 2017 року на Донбасі:
загинули 10 бійців, 77 – отримали поранення.
795 разів російсько-окупаційні війська порушували режим “тиші”.
У зоні АТО з 00:00 24 червня до 31 серпня чинне “хлібне” перемир’я. Оголосили його, щоб зібрати врожай.
1 серпня
Ростислав ДОБРОШИНСЬКИЙ
років: 20
родом: із Кам’янця-Подільського Хмельницької області
залишилися: бабуся, матір та сестра
Ростислав “Добрий” Доброшинський
Загинув від кулі снайпера поблизу Новозванівки Попаснянського району на Луганщині. Служив у 8-му батальйоні “Поділля” 10-ї бригади.
“Для мене мій Ростислав не був. Він є і назавжди залишиться живим. Я не можу про нього говорити у минулому часі. Мій рідний та єдиний брат назавжди залишиться 20-річним Героєм, котрий пішов захищати сім’ю, Батьківщину, бо вважав це своїм обов’язком. Він навіть казав мені: “Сістер, хто, як не я?””, – розповіла сестра, 24-річна Ірина Доброшинська.
Після закінчення школи Ростислав вчився в училищі. Взимку 2015 року підписав контакт на службу у ЗС України. Тоді йому було 18 років.
Уперше на війну поїхав у 2016-му. Воював під Мар’їнкою. Там отримав контузію. Лікувався у госпіталях Дніпра та Львова.
Вилікувавшись, повернувся на Схід наприкінці весни 2017 року.
На війні Ростислава охрестили “Добрим”. Позивний якнайкраще характеризував юнака. Життєрадісний, щирий і завжди усміхнений.
“Мала завтра писати звіт про передачу, яку сьогодні отримали хлопці. Не можу. Ти так радів сюрпризу, який тримаєш у руках, й усміхаєшся, як дитина улюбленій каші. А я так і не подарувала тобі годинник. Прости, Ростиславе, не вберегли ми тебе”, – написала в соцмережі місцева волонтерка Тетяна Кошелєва.
“В останню його відпустку ми з ним спілкувались щодо того, чи планує він продовжувати контракт. Він сказав, що точно хоче йти далі цим шляхом, бо це “його”.
“Ми познайомилися у Білій Церкві, наприкінці 2015-го, – розповів друг Микола Сорочук. – Коли я прийшов на контракт, Ростик прийшов на 6 днів раніше. Потім були полігони, навчання, катання по всій країні. Перша ротація. Потім знову полігони. І єдині обличчя, які ти бачиш біля себе постійно, це не лиця сестри чи матері, як було раніше у житті до армії, тут ти бачиш лише братів по зброї. Тому за весь час нашої спільної служби ми не потоваришували, а поріднились. Всі, хто знають Ростислава, коли згадують, завжди звучить фраза “він мені був як брат”. Я за весь час служби з ним такого не скажу! “Як” – я не кажу. Він був мені братом, якого не замінити. Тому що таких людей як він просто немає! Він із тих людей, яких за декілька хвилин спілкування можна назвати другом”.
Ростислав Доброшинський – наймолодший у Кам’янці загиблий учасник АТО.
Поховали воїна на Алеї Слави міського кладовища у рідному Кам’янці-Подільському.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Пам’ятаємо: імена усіх воїнів АТО, які загинули у липні
8 серпня
Володимир “Зевс” ЗЕЙЛИК
років: 21
родом: із міста Пустомити Львівської області
залишилися: батьки та молодший брат
Володимир Зейлик
Загинув неподалік Мар’їнки на Донеччині під час бойової стрільби з міномета. Служив за контрактом водієм у 46-му батальйоні спецпризначення “Донбас-Україна”. пішов до армії як тільки йому виповнилося 18. Потім вирішив підписати контракт на службу.
Саме 8 серпня у мами юнака був день народження.
“Володимир на бойових виїздах завжди був поруч. Наш батальйон дружний, усі один за одного. Тому частина душі пішла разом із ним”, – сказав боєць “Вовк”.
“Із Вовчиком разом почали служити, – пригадував побратим Богдан. – Здружилися, обидва – із Львівщини. Він був життєрадісний. У бійців нерідко виникає дратівливість. А за ним такого не помічав. Непогано ганяв у футбол – кілька разів зіграли разом. Володимир захоплювався фотографією. Хотів у телефоні зберегти всі моменти – і хороші, і неприємні. Він любив машини. Мріяв про власну. Був розумний хлопець. Після війни планував отримати військову освіту. До кінця контракту йому залишалося три місяці”.
“Позивний у нього був Зейлик, Вова. Він себе називав Зевс. Але в основному його називали Вова зі Львова. Це була людина-молодець. Він ніколи не занепадав духом, а завжди усміхався. Я шкодую, що його не відвоював, є моя вина в тому, що його не вберіг. Запам’ятав його пост у Facebook, коли він був у відпустці: “Хочу назад. Знову поїду. Там друзі. І за Україну треба воювати”, – розповів Вголосу командир Дмитро Кічу.
У Пустомитах за загиблим воїном оголошували триденну жалобу.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Усі воїни АТО, які загинули упродовж червня: імена, історії, фото
В’ячеслав ІВАНУШКІН
років: 30
родом: із Кривого Рогу Дніпропетровської області
залишилися: дружина та 7-річний син
В’ячеслав Іванушкін
Загинув поблизу Мар’їнки Донецької області від кулі снайпера. Старший солдат, служив старшим навідником у 46-му батальйоні спецпризначення “Донбас-Україна”.
Після закінчення Криворізького гірничо-металургійного ліцею працював електрозварювальником у ТОВ “МК-Монтаж”. На військову службу за контрактом пішов у листопаді 2016-го.
28 вересня В’ячеславу виповнився б 31.
Поховали воїна на Алеї Слави Центрального кладовища Кривого Рогу.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Пам’ятаємо: імена всіх бійців АТО, які загинули у травні
Олександр РОГОВИЙ
років: 1981 р.н.
родом: із села Парасковія Нововодолазького району Харківської області
залишилися: матір, сестра, троє дітей
Олександр Роговий
Загинув неподалік Мар’їнки на Донеччині під час бойової стрільби з міномета разом із Володимиром Зейликом. Служив у 46-му батальйоні спецпризначення “Донбас-Україна”.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Пам’ятаємо: імена всіх бійців АТО, які загинули у квітні
Костянтин РОМА
років: 21
родом: із селища Козельщина Полтавської області
залишилися: матір, сестра та син
Костянтин Рома
Загинув поблизу Водяного на Донеччині внаслідок кульового поранення у живіт. Служив у 9-му батальйоні “Вінниця” 59-ї бригади.
Свою військову кар’єру розпочав у службі правопорядку “Сармат”. У 2016 році майже п’ять місяців працював у військовій комендатурі міста Покровськ Донецької області. На початку 2017-го, у лютому, хлопця перевели до лав 59-ї бригади.
“Він ще й раніше хотів служити, але за віком ми не могли його призвати. А коли Костянтин став повнолітнім, відразу пішов на контракт. За цей час у зоні АТО пережив найскладніші моменти”, – розповів військовий комісар Костянтин Павленко.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Пам’ятаємо: імена усіх бійців, які загинули на Донбасі у березні
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Іловайський котел – 366 загиблих, хронологія подій
10 серпня
Ігор ШАПОВАЛ
років: 42
родом: із міста Кременчук на Полтавщині
залишилися: батьки та 11-річна донька
Ігор Шаповал
Підірвався на міні з “розтяжкою” під час обстеження “сірої зони” неподалік селища Піски Ясинуватського району Донецької області. Служив молодшим сержантом, командиром розвідувального відділення у 57-й бригаді.
Ігор закінчив Дніпровське училище МВС України. Згодом – Національну академію МВС.
10 років пропрацював у органах внутрішніх справ МВС на посаді оперуповноваженого карного розшуку.
З серпня 2015-го до жовтня 2016 року військовий служив у 42-му окремому мотопіхотному батальйоні розвідником. Після демобілізації продовжив службу за контрактом у 57-й бригаді.
“Своя смерть це не про тебе друже. Сьогодні в зоні АТО загинув на розтяжці Ігор Шаповал, відчайдух, справжній офіцер з яскравим чоловічим характером, мєнт до мізку кісток, талановитий опер родом з 90-их. А ще — справжній патріот! А ще — батько! А ще — син! А ще Герой! Маю честь бути твоїм другом, брате! Вічна пам’ять”, – написав Дмитро Ткачонок.
11 серпня
Валерій ФЕДАН
років: 20
родом: із села Любимівка Миколаївського району Запорізької області
залишилася: бабуся
Валерій Федан
Підірвався на міні з “розтяжкою” неподалік Авдіївки на Донеччині. Солдат, був заступником командира БМП у 72-й бригаді.
Закінчивши школу, Валерій пішов вчитися в училище. Там освоїв спеціальність “маляр-штукатур”. У лютому 2016-го – підписав контракт на службу у ЗС України.
“Мене завжди вражала риса дуже малої жменьки людей – віддати найцінніше що у нього є, а саме – своє життя за інших, – написав Андрій Рижков. – У США в 21 рік повноліття тільки починається, а Валерій уже пройшов і вогонь, і пекло боїв, і жахи війни. Царство Небесне хлопцеві, нехай він буде Ангелом-Хранителем для своїх родичів і оберігає їх також, як оберігав всіх нас”.
“Місця всім на лавках не вистачило і худорлявий Валерій сидів прямо на кузові.- згодом розповів журналіст Анатолій Гаєвський. – Веселий, товариський, скромний і охайний. Виглядав, наче студент. Я подумав, що йому, стрункому і засмаглому в бейсболці “Nike”, варто водити дівчат пісочними пляжами, а не керувати гарматою БМП-2. За своє коротке життя Валерій багато чого не встиг: закінчити ВНЗ, в якому навчався, створити родину. Проте, зрозумів речі, часом неосяжні для багатьох зрілих його співвітчизників – обов’язок боронити себе, свою країну, свій народ”.
12 серпня
Іван СТОРЧАК
років: 21
родом: із села Криволука Чортківського району на Тернопільщині
залишилися: матір, дві сестри і троє братів
Іван Сторчак
Загинув від прямого влучання кулі снайпера в голову. Солдат, був навідник кулеметного взводу 3-ї роти 59-ї бригади.
Тато юнака помер коли Івану булі 2,5 роки, матір виховували усіх шістьох дітей самотужки.
Після закінчення школи хлопець вчився у Бучацькому училищі, там освоїв професію “будівельника”.
Згодом була строкова служба в армії, контракт зі ЗС України і з травня 2017-го – служба на Сході.
“Старанна, розумна, вихована дитина,- розповіла вчителька Ольга Стадник. – Відзивався на чужий біль. Все комусь завжди хотів допомогти, ніколи не відмовляв”.
Наступного дня після смерті, 13 серпня, Іван мав іти у планову відпустку.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Над окупованим Донецьком невідомі патріоти підняли прапор України
15 серпня
Олександр ЗГУЄВИЧ
років: 39
родом: із міста Подільськ на Одещині
залишилися: батьки
Олександр Згуєвич
Загинув поблизу Широкиного Волноваського району Донецької області. Був молодшим сержантом 3-ї роти 11-го батальйону “Київська Русь” 59-ї бригади.
Олександра призвали на службу в армії під час першої хвилі мобілізації, у 2014 році. Згодом, у березні 2016-го, він підписав контракт на службу.
“Був нашим кращим поваром, – розповів заступник командира ротиСергій Шевчук. – Наша рота – одна сім’я. Тому загибель Сашка трагічна для усіх”.
На прощанні зі своїм побратимом спілка учасників АТО міста Подільськ “Честь та Слава” у присутності представників міськвиконкому ініціювала перейменувати вулицю радянського генерала Кузовкова на честь Олександра Згуєвича. Саме на цій вулиці проживав воїн.
16 серпня
Сергій РУЧКА
років: 36
родом: із міста Богуслав на Київщині
залишилися: матір, дружина та 13-річна донька
Сергій Ручка
Загинув від поранення в голову під час мінометного обстрілу промзони Авдіївки Донецької області. Служив у 3-й роті 1-го батальйону 72-ї бригади.
“Надійний, відважний,досвідчений, – згадували про нього побратими. – Коли треба завжди виручав, йшов у бій без страху. Любив жартувати і завжди був усміхнений, незважаючи ні на що”.
“Мінометний обстріл почався, як завжди, раптово. Сергій був на чергуванні, і саме в цей момент прилетіла міна”, – розповіли його друзі, 20 та 21-річні Олексій та Денис, які в той момент були поруч і миттю повідомили медикам і кинулися надавати першу допомогу пораненому товаришу.
“Хлопці зробили все правильно, як їх вчили: наклали джути на поранені кінцівки, закрили чистим рани на тілі, поклали Сергія на ноші і бігом, найкоротшою стежкою, понесли його окопами до нашої броньованої “медички”, що вже летіла назустріч. Тут-таки, в цілковитій темряві, ноші поклали в машину, де я під час руху наполегливо намагатися врятувати бійця. Вже потім, у стабілізаційному центрі, куди ми примчали, хірург сказав, що хлопець помер ще там, в окопі… Смерть була миттєва і безболісна; але ми не знали того, і рятували його, як живого, до останнього сподіваючись, що ось зараз він прийде до тями; часом нам навіть здавалося, що ми відчуваємо у нього слабкий пульс”, – сказав медпрацівник батальйону.
21 серпня
Денис ГЛОВА
років: 28
родом: із міста Фастів Київської області
залишилася: матір
Денис Глова
Загинув унаслідок мінометного обстрілу загинув неподалік Авдіївки на Донеччині. Був командиром БМП у 3-му батальйоні 72-ї бригади.
Лише місяць тому, 21 липня, йому виповнилося 28 років.
Взимку 2015-го служив за мобілізацією у районі Волновахи на Донеччині. Потім, у березні 2017 року, підписав контракт на службу.
“Фастів, зустрічай, він повернется назавжди. Він більше ніколи і нікуди не піде. Фастів, загинув твій синок”, “Подивіться в ці очі. Він теж хотів жити у мирі, відпочивати та насолоджуватися життям. А був на війні. Заради того, щоб ми могли поки що жити у мирі”, “Помирати у такому віці неправильно і несправедливо. Єдиний мамин син. Найкращий син”, – писали у мережі користувачі.
“Він завжди умів знаходити позитив і умів ним ділитися, – розповіла військовий психолог Світлана Світлячок. – Він знаходив слова так,щоб можна було переключитися і думати про щось інше. Востаннє ми бачилися на позиції “Зеніт”, це під Донецьком. І навіть тим, дуже дуже близько до ворога, він не втрачав свого доброго настрою”.
“На День Незалежності хтось радісно махатиме руками на параді, а хтось мовчки ковтатиме сльози, йдучи за труною загиблого воїна“, – написала Тетяна Барвінська.
25 серпня
Олег ПОПОВ
років: 20
родом: із села Низове Новоархангельського району Кіровоградської області
залишилися: молодший брат та сестра
Олег Попов
Загинув унаслідок наскрізного кульового поранення голови під час обстрілу опорного пункту поблизу Водяного Волноваського району Донецької області.
26 серпня
Сергій “Лоза” ВОЙТЕР
років: 38
родом: із міста Лохвиця на Полтавщині
залишилися: батьки, дружина та дві доньки
Сергій “Лоза” Войтер
19 серпня поблизу села Кримське Новоайдарівського району на Луганщині в бою із ворогом отримав поранення грудної клітини. Дві кулі прошили груди, пошкодили нирки і легені, зачепили хребет. Протягом тижня лікарі боролись за життя військового. Сергій помер у Харківському військовому госпіталі.
Він служив молодшим сержантом у 16-му батальйоні “Полтава” 58-ї бригади.
“Сергій народився в Росії у військовому гарнізоні. Навчався в Свердловській області РФ. Проходив службу в ГРУ (Головне розвідувальне управління – Gazeta.ua). Був кадровий російським офіцером. В Росії одружився, там в нього народилася донька. Після переїзду до України родина оселилася в Лохвиці на Полтавщині, звідки були родом батьки. Останній час Сергій Войтер мешкав з дружиною Лубнах Полтавської області. На війну Сергій пішов добровольцем ще 2014 року. Пройшов Іловайськ і Дебальцеве. Воював у батальйоні “Донбас”. Потім підписав контракт і продовжив службу у 58-й бригаді. Служив у званні молодшого сержанта на посаді командира 2-го мотопіхотного відділення 1-го мотопіхотного взводу 3-ї мотопіхотної роти 16-го батальйону “Полтава”, – розповіли побратими.
“В Росії мав звання капітана, але в українській армії не гнався за званням. Не зміг зрозуміти агресії, із якою Росія напала на Україну. Мене ж постійно просив оберігати 18-річних хлопців і не пускати їх на передню лінію. “Хай картоплю чистять”. Вони ж злились і сльози витирали, але Сергій їх оберігав. Говорив, що то його орлята-сини. Розповідав, що жодного разу козаки не програвали бій, хоча постійно їх зраджували союзники. Вірив, що рідна земля нам допомагає боронити Україну і все говорив, що москалі значно слабші за нас, бо за нами – правда і любов близьких, – каже 38-річний Тарас Гапон, командир роти.
“Коли наша рота знову опинилась на передньому краї, Сергій знову повернувся на війну. Пройшов Іловайськ, Дебальцеве, Авдіївку. Коли почався крайній бій, то першим вирушив виручати хлопців, яких затиснув ворог. Його атака виручила хлопців, а вже під час ворожого відходу йому поцілили в спину”, – продовжив Тарас Гапон.
“Україна втратила одного із найкращих захисників, який три роки захищав рідну землю і віддав за це своє життя. Особисто для мене це був взірець, який своїм спокоєм допомагав у найважчі моменти життя”, – розповів Кирило Жєлєв, боєць батальйону Нацгвардії імені генерала Кульчицького.
30 серпня
Геннадій “Зона” ЛЕВИЦЬКИЙ
років: 40
родом: із села Мар’ївка Доманівського району Миколаївської області
залишилися: матір і молодший брат
Андрій “Зона” Левицький
Загинув у бою з ворожою ДРГ поблизу Мар’їнки на Донеччині. Доброволець УДА.
4 вересня Геннадію виповнився б 41 рік.
Якщо Ви знали когось із воїнів і хочете про нього розповісти, пишіть нам на пошту chom@gpu.ua.
Інформацію взято із сайту Gazeta.ua
Немає коментарів:
Дописати коментар