Моторошні історії Бабиного Яру: рятівники, кати та їхні жертви
Гітлерівці збирають речі вбитих євреїв
В Бабиному Яру було розстріляно тисячі євреїв, циган, радянських військовополонених, українських націоналістів
Перший розстріл у цьому місці стався 27 вересня 1941 року. Були розстріляні 752 пацієнти психіатричної лікарні ім. Павлова, яка знаходилася у безпосередній близькості до яру.
27‒28 вересня нацистська влада віддала наказ про те, щоб 29 вересня (яке співпало з юдейським святом Судним днем) єврейське населення міста до 8 годин ранку прибуло в призначену точку збору з документами і речами. За невиконання наказу було призначено розстріл.
По місту було розклеєно близько 2 тисяч оголошень. Одночасно через двірників німцями поширювалася дезінформація про намір провести перепис і переселення євреїв.
Існують німецькі документи, в яких зафіксована кількість вбитих у перші два дні розстрілів. 29 і 30 вересня 1941 року зондеркоманда "4а", що входила до складу айнзатцгрупи "С" під командуванням бригаденфюрера СС Отто Раша, за участю двох команд поліцейського полку "Південь" розстріляли 33 771 людину.
Під час перших масових розстрілів з Бабиного Яру зуміли врятуватися лише 29 людей.
На цьому розстріли не припинилися. Подальші розстріли євреїв пройшли 1-3 жовтня, 8 жовтня і 11 жовтня 1941 року.
Точна кількість жертв залишається невідомою.
На думку деяких дослідників, у Бабиному Яру тільки євреїв було розстріляно близько ста п'ятдесяти тисяч людей (жителів Києва і біженців з інших міст України).
Ми зібрали історії, як катів, яки вбили тисячі людей, так і іхніх жертв та рятівників.
Звичайний штандартенфюрер
Штандартенфюрер СС, командир зондеркоманди 4а (каральний підрозділ СС) Пауль Блобель був відповідальний за організацію масових страт в Бабиному Ярі. Як командир зондеркоманди №1005 він також керував спробами приховати цей злочин.
Його біографія була типовою як для багатьох керівників каральних підрозділів нацистської Німеччини.
Блобель з 1912 по 1913 роки вивчав архітектуру в будівельній школі. Працював теслею до початку Першої світової війни. Під час Першої світової служив у інженерних військах. До 1919 року Блобель залишався безробітним і жив на своїй батьківщині у місті Ремшайд.
Починаючи з 1921 року працював на різних підприємствах, а 1924 року відкрив власний архітектурний бізнес. Внаслідок світової кризи в 1929 році він залишився без роботи і ця ситуація тривала до 1933 року. Незадоволений своїм становищем, 1 грудня 1931 року він вступив у нацистську партію, а в січні 1932 року приєднався до загонів СС.
З 1933 до початку 1935 року Блобель працював чиновником у муніципалітеті провінційного міста Золінген. В червні 1935 року він перейшов на роботу до служби безпеки СС. Після цього його життя було пов’язане з каральними підрозділами гітлерівської Німеччини.
Він був звинувачений у вбивстві підрозділами під його командуванням 60 тисяч людей в період між червнем 1941 та січнем 1942 року.
Блобель не зміг уникнути покарання. В справі проти нациста Отто Олендорфа (справа №9 на Нюрнберзькому процесі) Блобель був звинувачений у скоєнні злочинів проти людяності, військових злочинах і членстві у злочинній організації.
10 квітня 1948 року суд засудив Блобеля до страти. Крім нього на цьому процесі до смерті було засуджено ще 13 командирів каральних підрозділів.7 червня 1951 року Блобель був повішений у в'язниці Ландсберг-ам-Лех.
Дівчина, яка вижила у Бабиному Ярі
29 вересня 1941 року Діна Пронічева, виконуючи німецький наказ про збір мешканців єврейського походження, вирушила разом із батьками та сестрою у бік Бабиного Яру. Там вона потрапила до групи жертв, яких мали розстріляти.
За словами Діни, ніхто у місті точно не знав про мету зосередження усього єврейського населення в районі Дегтярівської вулиці. Майже ніхто при цьому не припускав, що вбиватимуть людей в такій кількості.
В усіх була така думка, що євреїв німці кудись збираються вивезти. Ця думка підкріплювалася ще і тим, що в наказі ставилася вимога взяти з собою речі.
Ще до того, як вбивці почали стріляти, Діна впала з урвища на тіла загиблих і вдавши з себе вбиту, впродовж трьох днів намагалася вийти за межі Бабиного Яру. На третій день їй вдалося сховатись у сараї. Однак власниця сараю повідомила про це німцям і Пронічева вдруге потрапила у Бабин Яр.
Цього разу вона серед інших полонених була посаджена у вантажівку, але у районі Шулявки Діні та її подрузі Любові Шамін вдалося втекти. Вони переховувалися у дружини двоюрідного брата Діни Пронічевої, а потім перебралися у Дарницю, яка тоді була далекою околицею Києва.
23 лютого 1942 року Діна була знову заарештована гестапо. В той же період був заарештований її чоловік, якого згодом розстріляли. Пронічева майже місяць пробула у в'язниці і була врятована поліцаєм, який виявився підпільником.
Після другої втечі вона працювала у театрі. Після завершення війни, у січні 1946 року Діна виступила свідком на так званому Київському процесі, коли судили та стратили ряд німецьких офіцерів. Саме там вона розповіла про трагедію Бабиного Яру.
"Я побачила як поряд зі мною люди після розстрілів падали вниз з обриву. Ще до того, як в мене був зроблений постріл, я кинулася з обриву вниз. Я впала на трупи тільки що розстріляних людей і прикинулася мертвою. Я чула, як німці спустилися вниз і пристрілювали поранених", - розповідала Діна на судовому процесі.
У повоєнні роки Пронічева працювала артисткою у Театрі ляльок. Мешкала у тому ж київському будинку, що і до війни. Вона померла через хворобу нирок, які застудила ще під час переховувань від гестапівців 1941 року.
Священик, який рятував євреїв від знищення гітлерівцями
Олексій Глаголєв народився в сім'ї викладача Київської духовної академії Олександра Глаголєва. Під час нацистської окупації Києва він брав участь разом з членами своєї сім'ї в порятунку євреїв від гестапівців.
Глаголєв переховував їх у своєму житлі і у будинках, що належали до Покровської церкви. Дружина отця Олексія працювала паспортисткою, а управдомом - його друг Олександр Горбовський. Разом вони мали можливість видавати фальшиві документи та слідкувати за тим, щоб про це ніхто не дізнався.
Також Глаголєв видавав євреям, які переховувалися, посвідчення про хрещення. Для цього він він використовував старі бланки, що залишилися від його батька.
Сім'я Глаголєвих дуже ризикувала. За переховування євреїв в окупованій гітлерівцями Україні загрожував розстріл.
Зазначимо, що на заході Європи гітлерівський окупаційний режим був значно м’якішим. Наприклад, у Нідерландах за переховування євреїв могли запроторити до в’язниці, але не розстріляти.
У 1943 році Глаголєв служив в лікарняній церкві Преподобного Агапита Цілителя в Покровському монастирі. Він залишався на Подолі (разом з людьми, яких переховував), незважаючи на вимогу німецької влади до усіх жителів покинути цю частину Києва. Восени 1943 року він був затриманий німецькою владою, двічі побитий і разом з сином відправлений на примусові роботи до Німеччини, але зумів втекти.
Після закінчення війни Глаголєв продовжував служити в Покровській церкви до її закриття в 1960 році. Потім служив у Флорівському монастирі на Подолі. Останні п'ять років свого життя був другим священиком в церкві на Солом’янці.
Олексій Глаголєв помер у 1972 році. У 1992 інститут історії Голокосту "Яд ва-Шем" (Єрусалим) оголосив про те, що за переховування євреїв від гітлерівців надає звання "Праведників народів світу" отцю Олексію, його дружині Тетяні Павлівні, їх дочці Магдалині. У 2001 році це звання було присвоєно і синові отця Олексія Миколі, який був зв'язковим між своїми батьками і врятованими людьми.
Марні надії українських націоналістів
Українська письменниця Олена Теліга в липні 1941 року в складі похідних груп ОУН разом з кількома друзями переїхала до Львова, у вересні прибула до Рівного, а 22 жовтня 1941 року доїхала до окупованого вермахтом Києва.
Певна частина українських націоналістів розраховувала, що після відступу з Києва радянських військ вдасться проголосити незалежність українських земель. Навіть після невдалої спроби зробити це у Львові 30 червня 1941 року окремі націоналісти сподівалися, що їхня політична активність буде можливою у Києві. Однак, німецька влада включила Київ до окупаційного рейхскомісаріату "Україна", що робило безпідставними розмови по незалежність.
Теліга під час окупації організувала київське відділення Спілки українських письменників (розміщувалося по вулиці Трьохсвятительській, 23), відкрила пункт харчування, співпрацювала з редакцією "Українського слова" Івана Рогача. Також вона видавала тижневик літератури і мистецтва "Літаври".
Після арешту редакції "Українського слова" Теліга продовжила свою роботу. 7 лютого 1942 року почалися нові арешти. Гестапо врешті-решт підготувало засідку на вул. Трьохсвятительській, де розміщувалася спілка письменників.
Місце та дата загибелі поетеси та її чоловіка точно невідомі. Однак у лютому відбувались масові розстріли саме у Бабиному Яру. Вважається, що Теліга була розстріляна 21 лютого 1942 року.
Немає коментарів:
Дописати коментар