Референдум 24 роки потому: "Розвал Союзу був нашою мрією"
- 1 година тому
Ukrinform
1 грудня Україна відзначає 24-ту річницю з дня проведення референдуму про незалежність та перших президентських виборів.
Для багатьох перший день грудня зараз асоціюється радше з початком активної фази протистояння між активістами та міліцією під час Євромайдану два роки тому. Однак у середині 90-х, під час підготовки проекту Конституції України, звучали голоси про те, щоб визначити Днем Незалежності саме 1 грудня — дату референдуму, на якому понад 90% українців проголосували за самостійність.
У підсумку перемогла інша точка зору: державним святом стало 24 серпня — день, коли за незалежність проголосував спантеличений подіями путчу в Москві парламент.
Але для багатьох українців уособленням народження держави став саме перший день зими, коли свою підтримку незалежності міг висловити кожен її громадянин.
ВВС Україна запитала у відомих політиків того часу і сьогодення про те, чи пам'ятають вони події 1 грудня 1991 року, та попросила їх згадати, як саме вони провели день, який розділив історію України на "до" і "після" проголошення незалежності.
Частина з наших співрозмовників не змогла пригадати, чим саме вони займалися, - надто багато часу пройшло. Інші пригадують не стільки конкретні події того дня, скільки настрій — свій і людей довкола себе.
Левко Лук'яненко:
UNIAN- у 1991 році депутат Верховної Ради України, 64 роки. Брав участь у президентських виборах-1991, набравши 4,5% голосів виборців.
1 грудня я разом зі своєю дружиною нормально, не поспішаючи, поснідав, а тоді ми пішли на виборчу дільницю – голосувати за Україну. На президентських виборах я голосував за себе, але хіба що так, зі спортивного інтересу. Ніхто з нас – ані Чорновіл (В'ячеслав Чорновіл — відомий дисидент, кандидат на президентських виборах-1991, набрав 1 грудня 23,3% голосів виборців. - Ред.), ані я, ані хто інший (крім Леоніда Кравчука. - Ред.) – не міг тоді стати президентом.
У кожній союзній республіці першими президентами ставали перші секретарі ЦК Компартій цих республік. Тобто в Україні діяла закономірність - ширша, ніж сама Україна. Перескочити через неї Україна не могла. Тож 1 грудня я був безперечно свідомий, що президентом не стану.
Але все одно це для мене було великим святом. Перед цим днем я проїхав всю Україну і кожну свою зустріч з виборцями закінчував словами: ви можете проголосувати за мене чи не проголосувати, але прошу, молю вас проголосувати за незалежність України.
Зрештою, я був упевнений, що люди проголосують за незалежність. Але, скажу відверто, на аж такий результат я навіть не сподівався. Але ця радість прийшла вже пізніше, за кілька днів, коли все остаточно порахували.
А першого числа я радів, що дожив до того, що Україна проголосила незалежність, і тепер вона вирішує, хто буде президентом у сій державі. Далі, думав я, буде розвиток України і реалізація тих мрій і планів, про які думали наші духовні отці, керівники і провідники української нації.
Сталося зовсім по-іншому, але то вже було потім…
Мустафа Джемілєв:
UNIAN- у 1991 році — голова Меджлісу кримськотатарського народу, 48 років. Сьогодні — депутат Верховної Ради, Уповноважений президента у справах кримськотатарського народу.
Я тоді вже був у Криму. Не пам'ятаю, з сім'єю чи без, але я ходив на референдум, голосував.
Розвал Радянського Союзу був нашою мрією, заради цього ми боролися стільки років, тож голосували ми з задоволенням.
Віталій Кличко:
UNIAN- у 1991 році — спортсмен, 20 років. Сьогодні — міський голова Києва.
У цей день я був на зборах, готувався в Кончі-Заспі до Чемпіонату світу з кікбоксингу, який відбувся на початку грудня в Парижі. Згодом я завоював там золоту медаль у важкій вазі. Пам'ятаю, я 1 грудня поїхав у Київ, - а жив я тоді на Харківському масиві, - щоб проголосувати на референдумі.
Підтримка незалежності України - це було, мабуть, перше моє по-справжньому громадянське рішення. А своєрідною "передмовою" в контексті тих подій був випадок у серпні 91-го. Коли в СРСР стався путч, ми були на змаганнях в Угорщині й спостерігали за подіями по телевізору. Нам тоді абсолютно серйозно запропонували залишитися і не повертатися додому.
Але ані я, ані жоден інший спортсмен не погодився. Ми всі повернулися, так би мовити, на "руїни імперії", в яких народжувалася нова держава - незалежна Україна.
Арсен Аваков:
AP- у 1991 році — бізнесмен, 27 років; сьогодні — міністр внутрішніх справ України.
Звичайно, я голосував за незалежність України! До кінця 1991 року ми зареєстрували одне з перших в Україні акціонерних товариств, починали займатися бізнесом, і було абсолютно зрозуміло, що це — єдиний шлях: Україна повинна стати самостійною, незалежною, європейською державою, а не однією з безправних псевдореспублік у тоталітарній країні.
Мало хто тоді знав істинну історію України, багато страшних подробиць того, як "Союз нерушимый республик свободных" придушував і вбивав будь-які спроби навіть думати про свободу! Але перспективи були абсолютно зрозумілими: тільки незалежність!
Мустафа Найєм:
UNIAN- у 1991 році — школяр, 10 років; сьогодні — депутат парламенту
Я був маленький, тож на референдум не ходив, але ходила мама. Вона дуже вболівала за незалежність, говорила про це весь час.
Але сказати, що наша родина була дуже сильно залучена до політичного процесу, я не можу, - було дуже багато побутових турбот: ми жили в однокімнатній квартирі вчотирьох, а мама була вагітна моєю молодшою сестрою, яка народилася у січні 92-го.
Саме 1 грудня я не пам'ятаю, але пригадую, що було дуже холодно.
Олександр Турчинов:
UNIAN- у 1991 році — керівник Інституту міжнародних зв'язків, економіки, політики і права, 27 років; сьогодні — секретар Ради національної безпеки на оборони України.
Не пам'ятаю подробиць того дня, але атмосфера великих змін була в повітрі. Ми проголосували за незалежність разом з дружиною.
Люди, які голосували за Україну, принаймні в Дніпропетровську, де я тоді жив та працював, робили це без пафосу, без феєрверків та гучних святкувань, але їхні очі світилися надією.
Саме тоді була продемонстрована єдність всіх регіонів та всіх громадян України. Саме тоді українці відчули себе єдиною нацією.
Дмитро Ярош:
UNIAN
у 1991 році — активіст НРУ, 20 років; сьогодні — депутат парламенту, перший провідник "Правого сектора" (орфографія відповіді збережена).
У переддень Референдуму прибув до свого рідного Кам’янського (окупаційна назва – Дніпродзержинськ), демобілізувавшись з лав Радянської армії.
1 грудня 1991 року як активіст Народного руху України разом зі своїми соратниками контролював перебіг голосування за Незалежність на виборчих дільницях міста.
Пам’ятаю, що результат Референдуму перевершив всі наші сподівання. Українці свій вибір зробили.
Юрій Шухевич:
- у 1991 році — організатор Української національної асамблеї, 58 років; сьогодні — депутат парламенту.
На той час я займався розбудовою УНА і якраз об'їжджав південноукраїнські міста — Херсон, Миколаїв, Одесу.
30 листопада увечері я сів на нічний поїзд до Львова і, приїхавши, одразу пішов на виборчу дільницю й проголосував. Безумовно, я відчував, що це - дуже відповідальне голосування.
У людей, принаймні у Львові, настрій був дуже піднесений. На дільниці я зустрів тодішнього начальника КДБ Горбатюка, який мені сказав, що також проголосував за незалежність України.
А взнавши результати, я був дуже задоволений, бо дуже поважний результат виявився. Багато хто тоді думав: хоч би 67-70% було, але коли виявилося понад 90, то самі розумієте… У дійсності не так все добре вийшло, як мало би бути, але те, що Україна проголосувала за незалежність, - це у будь-якому разі знаменний факт.
Олег Тягнибок:
UNIAN- у 1991 році — голова "Студентського братства" Львівського медінституту, 23 роки; сьогодні — лідер партії "Свобода".
День 1 грудня 1991 року я провів у селі Софіївка Первомайського району Миколаївської області, де був спостерігачем на виборчій дільниці в день голосування на виборах президента та референдумі щодо проголошення незалежності України.
"Студентське братство" Львівського медінституту, яке я тоді очолював, взяло активну участь в агітації національно-патріотичних сил на підтримку незалежності України.
Ми сформували виїзну групу і за тиждень об’їхали усі села Первомайського району, а 1 грудня – спостерігали за перебігом голосування.
Досі пам’ятаю, як ми раділи, коли за підсумками підрахунку голосів дізналися, що більшість мешканців Софіївки та Миколаївської області проголосували на референдумі за незалежність.
Леонід Кравчук:
Getty- у 1991 році — голова Верховної Ради України, 57 років; 1 грудня 1991 року обраний президентом України з результатом у 61,6% голосів виборців.
1 грудня 1991 року вранці вся моя родина пішла голосувати на виборчу дільницю. Там було багато людей, чимало журналістів. Люди йшли на голосування великими групами. Це було схоже на свято — люди співали, веселилися. Цей настрій передавався і мені, тож я разом з усіма, хто голосував, також святкував на своїй дільниці.
Всі щиро вірили в те, що нарешті сталося те, що сталося, – епохальна подія історичної ваги: Україна набуває високого статусу незалежної, суверенної держави.
А потім, після обіду, коли я прийшов додому, з областей почала надходити інформація, що більшість виборців голосує за незалежність України і за кандидата в президенти Кравчука. Отож я почав відповідати на численні поздоровлення.
Власне, весь цей день для мене пов’язаний з різними зустрічами, телефонними розмовами, привітаннями і так далі. Я навіть не міг зосередитись на чомусь окремо, це було просто неможливо: у мене вдома стояли кілька телефонів, і вони були просто червоними від дзвінків.
UNIAN
Пам'ятаю, що подзвонили з-за кордону — з Канади і з Польщі. Наступного дня ці дві країни першими визнали нашу незалежність. Одним словом, я за цей день не відпочив ані хвилини, а вже увечері, стомлений, сів за стіл і повечеряв з родиною.
Чи одразу заснув? Не пам'ятаю, але те, що заснув, — точно. Я коли був молодшим, то спав дуже серйозно і засинав миттєво.
Вже потім, коли я програв Кучмі президентські вибори 1994 року, я просто ліг і заснув. А наступного дня мій лікар стурбовано запропонував поміряти тиск і дуже здивувався, коли він у мене виявився, як у космонавта.
Я тоді відповів: таке можливо, тільки якщо з першого дня після обрання усвідомлюєш, що так само, як тебе обрали, тебе можуть і не переобрати. Адже це - народна воля, яка може бути як позитивною, так і негативною. Тому будь готовий до всього, і якщо щось сталося не по ладу, не ображайся ні на кого — тільки на самого себе.
Немає коментарів:
Дописати коментар