Заньковецька Марія Костянтинівна[ред. • ред. код]

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Нагороди
Марія Костянтинівна Заньковецька
Марія Заньковецька, 1892 р.
Ім’я при народженні	Марія Костянтинівна Адасовська
Народження	23 липня (4 серпня) 1854 с. Заньки, Ніжинський повіт,Чернігівська губернія, Російська імперія
Дата смерті	4 жовтня 1934 (80 років) Київ, Українська Соціалістична Радянська Республіка, СРСР
Національність	Українка
Роки діяльності	1882–1934

Народний артист Української РСР (1922)


Марія Костянтинівна Заньковецькау Вікісховищі

прізвище — Адасовська, 23 липня (4 серпня) 1854^[1] село Заньки,Ніжинський повіт, Чернігівська губернія — пом. 4 жовтня 1934 Київ) — українська актриса і театральна діячка, провідна зіркаукраїнського театру кінця 19 і початку 20 століть.

Народна артистка Української РСР (1922).

Життєпис[ред. • ред. код]

Марія Заньковецька

Народилася п'ятою дитиною у багатодітній родині збіднілого дворянина Костянтина Костянтиновича Адасовського та міщанки з Чернігова Марії Василівни Нефедової.^[2]. Предки Марії походили з козацької старшини 17—18 століть. Дід — Костянтин Григорович Адасовський — був героєм воєн з Наполеоном I, поручиком Бутирського піхотного полку^[3], а батько, Костянтин Костянтинович Адасовський — суддею.

З десяти років Марія почала навчання у приватному пансіоні Осовської в Чернігові. Батько Марії мав чудовий голос, соковитий баритон, а Марія — сильне меццо-сопрано. Удвох вони часто влаштовували для гостей свого дому у Заньках сімейні концерти.^[4]

В 1871 чи 1872 у сімнадцять років вона стала дружиною артилерійського офіцера Хлистова й опинилася в Бессарабії, у фортеці Бендери. У цей час вперше зустрілася зМиколою Тобілевичем.

1876 — вийшла на сцену ніжинського театру. До кінця свого життя не поривала зв'язків з театральним колом Ніжина, де вона мешкала постійно протягом 1902–1924 та з перервами, повертаючись після гастролів, — до 1932. У Ніжині вона мала свій будинок, який зберігся дотепер.

Заньковецька в ролі «Івги Цвіркунки» в опереті Миколи Лисенка «Чорноморці», 1892 р.

27 жовтня 1882 р. — у міському театрі Єлизаветграда (нині Кіровоград) під орудою Марка Кропивницького розпочався творчий шлях видатної української актриси. Вперше на професійній сцені вона зіграла роль Наталки («Наталка Полтавка») Івана Котляревського.

Пізніше Марія Заньковецька (вона взяла цей псевдонім на згадку про щасливе дитинство в рідному селі Заньки) працювала в найпопулярніших і найпрофесійніших українських трупах Марка Кропивницького, Михайла Старицького, Миколи Садовського,Панаса Саксаганського, Івана Карпенка-Карого.

Актриса створювала образи, проникнуті справжнім драматизмом і запальною комедійністю. Вона уславляла своєю грою звичайних простих людей, розкриваючи безмежність їхніх душ. Маючи чудовий голос — драматичне сопрано, незрівнянно виконувала у спектаклях українські народні пісні. Була серед засновників театру Миколи Садовського в Полтаві. Домагалася відкриття в Ніжиністаціонарного державного театру. У 1918 році вона організувала народний театр «Українська трупа під орудою М. К. Заньковецької». У театрі грали Борис Романицький, Т. Садовський, Андрій Ратмиров, В. Сосницький. Були поставлені спектаклі «Наталка Полтавка», «Гетьман Дорошенко», «Циганка Аза». Визнаючи її сценічні заслуги, в червні 1918 гетьман Скоропадськийзатвердив ухвалену Радою міністрів постанову про призначення їй довічної державної пенсії.

1922 — Україна урочисто відсвяткувала 40-річчя діяльності М. К. Заньковецької. Їй першій в Україні уряд присвоїв високе звання Народної артистки республіки. До Києва прибула і делегація з Ніжина у складі Ф. Д. Проценка, Т. А. Агре та двох дівчат з села Заньки. Побачивши земляків, Марія Костянтинівна схвилювалася до сліз. Ніжинці вручили їй подарунки та привітання, в якому говорилося:

У плеяді корифеїв української сцени Ваш талант сяяв таким яскравим сяйвом і так із сцени освітлював глядачам правду і кривду життя, що захоплював їх до найвищого екстазу, а ті утиски і пригнічення українського театру, культури і письменництва, які чинились царським режимом, блякли в промінні Вашого генія.

Нелегко було Вам добувати дозвіл царської влади показати дійсне українське театральне мистецтво в такому центрі, як Петербург. І тоді передова критика і корифеї критики і літератури схилили голови перед Вашим генієм і визнали в пресі, що Ваш талант сяє яскравіше, ніж талант всесвітньої Сари Бернар…

Останні роки свого життя Марія Заньковецька жила з родиною своєї племінниці Наталії Олександрівни Волик (Адасовської) у Києві в будинку по вул. Великій Васильківській, 121. Чоловіка Наталії Олександрівни — відомого мецената і антрепренера Федора Волика Марія Костянтинівна вважала своїм другом. Ще в 1903 році вона виступала в трупі Волика.

Померла 4 жовтня 1934 року. Похована в Києві на Байковому кладовищі (надгробок — мармур, граніт; скульптор Ю. І. Білостоцький)^[5].

Дружила з сім'єю Богомольців — Олександром Олександровичем Богомольцем (1881—1946) президентом Академії Наук України, його батьками, а також з двоюрідною сестрою академіка — Наталею Михайлівною Богомолець-Лазурською (1880—1959), з якою грала на одній сцені.

Деякі театральні роботи[ред. • ред. код]

Актриса Заньковецька на сцені театру. Листівка 1905 р.

В її репертуарі більше 30 ролей на сцені. Це переважно драматично-героїчні персонажі. Вона «пережила» жіноче безталання Харитини («Наймичка» Івана Карпенка-Карого, 1887), Олени («Глитай, або ж Павук» Марка Кропивницького, 1883), Ази («Циганка Аза» Михайла Старицького, 1892), Катрі і Цвіркунки («Не судилось», 1889, «Чорноморці», 1882 Михайла Старицького), Галі («Назар Стодоля», 1882 Тараса Шевченка) та Квітчиної Уляни («Сватання на Гончарівці»). А ще: Аксюші з «Лісу» Олександра Островського(1891) та Йо із «Загибелі .