Про що говорить козацький одяг

На думку історика Олексія Сокирка, одяг та аксесуари XVII - XVIII століття виступали соціальними маркерами в тогочасному суспільстві: приналежності до конкретної соціальної групи та професії, рівня добробуту та статусу в суспільстві його носія.

Дослідник вважає, охотницьке військо (найманці),що було головною складовою у формуванні військової сили Гетьманщини, чи не найпершою, отримало клейноди (чого не було у козацьких полках), уніфікований одяг, що вказувало на специфіку та на окремішність данного утворення.

"Барва", що на Лівобережжі роздавалася найманцям з 70 рр. XVII ст. виготовлялась кравецькими цехами Ніжинського та Прилуцького полків.

Верхній одяг "дулама" ототожнюється з угорським одягом, а саме - з вбранням гусарської кінноти, запозиченої згодом поляками й волохами.

Гетьманським управлінням виділялися кошти для придбання барви компанійцям. Взагалі цей елемент одягу мав глибоке символічне значення, як жест могутності та щедрості володаря, так як існувала така практика окремої роздачі одягу у другій половині 17 століття від гетьманського правління чи московського царя, щодо видачі одягу як винагороди.

Після періоду правління Богдана Хмельницького сильно виріс авторитет козацтва, тому недивно, що деякі елементи козацького зовнішнього вигляду перекочували до міщан та купецтва, це стосувалось перш за все носіння чуба (замість борід) та однакового одягу.

Історик зауважує, що спільнота охотників хоч і мала однаковий вигляд з козаками, проте вона ніяк не ототожнювалась з козацькою верствою.

Одяг найманця можна трактувати також як символ влади та потуги володаря. Про це говорить приклад кореспонденції Криштофа Опалінського з його братом Лукашем, де вони дискутують про те, чи варто змінювати стару барву своїх найманців при в'їзді у місто. Однак, брати доходять висновку, що цю зміну проводити не потрібно, оскільки населення пам'ятає попередній вигляд, і тому не бажано проводити розділення всередині одного війська, навіть в плані одягу.

"Барва" постає як інструмент підкорення найманців, переманювання їх та дисциплінування. Постає прикладом діалогу між господарем та хазяїном, інструментом зачислення себе до збройних сил, яка вкотре підкреслює домінування володаря над найманцем. Коли плата за службу реалізується не лише в грошах, а й в носінні жалуваного одягу, що є незвичним для козака-рицаря. Порівнюючи мундир та барву: мундир фігурує в абсолютистських монархіях як засіб примусу, ідентифікації та дисципліни, в той час як барва не стала таким глобальним об'єктом, виконуючи роль лише як зв'язку між володарем і найманцем.

Так, у кінці 17 - початку 18 століття барва стає одягом козацької еліти, а вже з другої половини 18 століття, коли проникають європейські тенденції, то гетьманське управління намагається уподібнити наймані полки до придворних гвардій.