"Доводилось стріляти по ватажку терористів "Моторолі" - розповідь бійця про бої за ДАП
- Всю свою юність, я проходив патріотичні вишколи, там нас тренували, навчали медичної справи. Тому до цього конфлікту підійшов підготовленим. Хоча деякі речі, неможливо зрозуміти і осмислити до тепер, - каже 22-річний Іван Кобринець, боєць Добровольчого українського корпусу "Правий сектор". Має позивний "Кобра".
Рішення їхати воювати після Майдану, було прийнято одразу?
По інакшому і не могло бути. Ми спочатку пробували легалізуватись, хотіли вступити в Національну гвардію. Проте нам пропонували підписати якийсь договір і патрулювати вулиці. "Яке патрулювання" - сказали ми і кожен почав шукати інших способи, щоб попасти на фронт.
Я почав воювати, як доброволець, разом з підрозділами 80-ї десантної бригади. Стояли під Слов'янськом на блокпосту, окопувались. Нас росіяни обстрілювали з артилерії, з'явились перші поранені. Потім я з своїми друзями із львівської сотні "Лева" перейшли в "Правий сектор". І з ними продовжили свій шлях.
Перші бої надовго врізаються у пам'ять?
З часом все стає однією картиною. Проте деякі моменти пригадую, як сьогодні. Ми наступали колоною на Карлівку. Друг "Немирний" йшов позаду бронемашини, як вона миттєво зупинилась і почала хід в протилежний бік. Ще декілька секунд і йому б розчавило ногу. Кінцівку він встиг забрати, а зброя попала під колесо. Це було величезне горе для нього. Адже тоді в батальйоні 40% хлопців сиділи без неї і не могли воювати.
Як воно наступати?
Перший такий наступ у мене був на Карлівці. Першого разу він вийшов невдалий. Росіяни вивели наших полонених на водосховище і сказали, що розстріляють їх, якщо ми будемо наступати. Довелося – відступити. Пізніше, ми добили їх. Вони не мали іншого виходу, як відступати до Першотравневого.
На скільки близько, св'язувалися з ними у бій?
Все відбувалось на відстані 200 – 300 метрів. Ми бачили, як вони бігають, втікають.
Чим запам'яталось звільнене село?
Нічим. Потрібно було продовжувати наступ. Попереду чекав Донецьк. Хоча, коли я з волонтерами у 2017 році встановлював пам'ятник загиблим воїнам батальйону "Донбас" в центрі Карлівки, до мене підійшов місцевий житель і сказав, що бачив мене тут в 2014 році.
Це далі було пов'язано з ДУК?
Так, тільки це уже була розвідка Корпусу. Одного разу, ми зайшли в російські окопи з боку селища "Спартак" біля пожежної вишки Донецького аеропорту.
І стали чекати, щоб офіційні військові частини підійшли до нас. Та вони затягнули з наступом. І нам 12 годин довелося там сидіти і ховатися від російських обстрілів. Так і наші бійці насипали з боку Пісків. Ми не могли нікому розповісти, що знаходимось там. Там в перше, я спробував російську тушонку. Гіршої гидоти, я не бачив.
12 годин довелося там сидіти і ховатися від російських обстрілів
Окупанти не огризались, коли ви захоплювали їхні позиції?
Їх було небагато і вони не мали важкої зброї. Плюс операція під командуванням нашого командира Всеволода Воловика була розроблена блискуча і швидка. Окупанти відійшли і залишили невеликі запаси зброї, продуктів. Проте нам довелося відступити пізніше з цих позицій.
Значно пізніше, ми втратили двох друзів в районі Донецького аеропорту і ніяк не могли їх забрати звідти. Лишень через півтори місяці після їхнього вбивства, наступаючи, ми отримали можливість забрати тіла хлопців
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Акуратно мінували. Чекали, слухали, як вони підриваються"
Крім розвідки в тил ворога, були, ще якісь завдання?
До того моменту, як я попав в розвідку Корпусу, мені довелося майже місяць повоювати в ДАП.
Я заїхав туди 12 вересня, перед своїм днем народження. Їхав як гранатометник , але доводилося виконувати всю роботу. Ближні бої з росіянами, надання першої допомоги. Там і мене перший раз поранило. Невеликий осколок попав в руку, мого друга "Сєвера" Сергій Табала (1995-2014), наймолодший кіборг. Навіть танк довелося знищувати російський.
Знищили російський танк?
Ми з моїм другом "Сливою" підбили танк Т-72. Цей, що стоїть перед самою злітною смугою. Знищили з РПГ-7. Побратим заряджав, а я уже гатив.
Як це все відбувалось?
З боку ангарів виїхали два танки. Вони знаходились на відстані 300 метрів від мене. Я запитав чиї вони? Мені відповіли, що російські. Інші побратими навпаки кажуть, що це з 93ї бригади.
Я задумався, чому наші машини мають там бути? Крім того, ще й піхота біля них крутилась. В цей момент один з танків доїхав до середини старого терміналу. Повертає башту в його бік і зробив "прогазовку" і зробив перший постріл по терміналу.
Я вистріли тричі. Два попали в бік, третій в задню частину танку. З броні вистрибнули дві людини. Вигляд одного з них, змусив мене жахнутись. Він мав більше 120 кілограм ваги.
Ви добили їх?
Ні, нам прийшлось змінити позицію. По нас почав працювати другий танк і важкий кулемет. Проте один з цих танкістів - "кадировець" був поранений в грудну клітку, а третій член екіпажу так і залишився в танку.
"Кадировець" упав, а "товстий" вирішив повернутись до машини і подивитись, чому не вилазить третій. І в цей момент у машині вибухнув боєкомплект. "Товстому" відірвало половину голови. Нам пізніше вдалося притягнути їхні тіла до терміналу.
У машині вибухнув боєкомплект. "Товстому" відірвало половину голови
Тягли тіла росіян по відкритій місцевості?
Один дідок з 74-го розвідбатальйону вирішив дістати трофеї і по відкритій місцевості до триста метрів біг до танка. Ми відмовляли, але він не слухав. Проте в цей момент "Редут", тоді старший військовий начальник по обороні ДАП (полковник Олександр Трепак. Тепер командир Покровського 3-го полку спецпризначення операцій. - Gazeta.ua), віддав наказ допомогти цьому бійцю. Нас четверо тягнуло тіла двох окупантів. Ми обшукали їх. Документи віддали СБУ. Проте адреналіну вистачило на довго.
Де було легше воювати в розвідці чи на летовищі?
Їх не можна порівнювати, адже це зовсім різні завдання по специфіці. ДАП був надто різноманітний. На мене падала стіна, довелось під танком лежати, діставав трофейний кулемет.
Як саме відбувалось захоплення зброї?
Напроти старого терміналу стояв танк підбитий, наш здається. Під час одного з боїв, росіяни уже зайшли частково в середину терміналу. Їхній кулеметник, який заліз під нього прострілював наш бік і не давав можливості піднятись. А з правого боку танка, теж стояв кулеметник і гатив по вікнах, не даючи можливості виглянути.
Довелося повзти збоку, щоб непомітно наблизитись до них. Кинув в окупантів дві гранати. Але знешкодив тільки одного з них. Іншого добив двома короткими чергами з автомата. Недалеко від мене знаходився побратим "Слива". Я почав передавати йому трофеї: Вогнемет "Джміль" в якогось чомусь був тріснутий корпус і перемотаний захисною стрічкою, кулемет. В той момент щось почало шуміти. Я лежу біля вбитого росіянина, повертаю голову і бачу, що позаду мене на горизонті видніється танк. Він почав стріляти, проте не попав. Як потім виявилося, що це гатив наш танк, вони не знали, що українські бійці знешкодили окупантів.
Такі події про які хочеться розказувати окремо в терміналі відбувалися майже щодня. Наші хлопці вчаділи від газу, згоріли в підбитій машині.
Нам доводилось стріляти по ватажку терористів "Моторолі". Він прийшов до нас, щоб нібито здатись, а потім кинув гранату в хлопців і почав втікати до своїх. Ми так і не могли добити цього виродка.
А потім приїхав один з командирів ДУК. Сказав, що ми покидаємо аеропорт.
Знешкодив тільки одного з них. Іншого добив двома короткими чергами з автомата
Половина хлопців справді хотіли поїхати на ротацію, їм уже було морально важко. Смерть наших двох побратимів, суттєво підкосила загальний психологічний стан. Але інша половина і я в тому числі хотіли залишитись, щоб продовжити війну. Але накази командування не обговорювались. Ця ніч, коли ми покидали аеропорт, теж незабутня.
Мені з другом "Сливою" довелося бігти в старий термінал. Забирати речі, які спочатку, ми мали залишити нашим побратимам. Навантажені з декількома автоматами в придачу, ми повертались до автомобіля.
Під час такого маршу, мій друг впав. Тиша була порушена і до цього моменту, ми не розуміємо, чому росіяни не стріляли по нас? Ніч місячна, все видно, як в день, їхні гранатомети пристріляні.
Ви більше не поверталися на летовище?
Ні. Перебували в селищі Піски і керував частиною наших екіпажів, які вивозили поранених з летовища, після спроб відбити аеропорт. Але спроба захопити аеропорт була провальною. Хтось здавав росіянам наші плани і вони уже чекали нас.
Все робилося вночі, водії машин не бачили куди їхати, тому провалювались в якісь ями, рови. Росіяни їх там добивали. Тоді і загинув один з відомих танкістів "Іванович". Його машина застрягла в окопі і росіяни спалили всіх з екіпажом. Тому багато поранених залишились навіки там. Дехто попав у полон.
Після ДАП, поїхав в Станицю Луганську і в цьому районі побув декілька місяців.
Як воювалось після боїв під Донецьком? Не було відчуття, що тут набагато легше перебувати?
Я просто воював. Адже прийшов сюди з чітким завданням знищити окупанта і звільнити Україну. Проте в цьому районі теж було весело, особливо запам'ятався підрив моста під Станицею Луганською.
Перед тим військова розвідка захопила диверсантів на їхньому автомобілі. Цю машину набили тротилом. Майже тонну і направили на цей міст. Позаду автобуса їхала, ще одна машина з луганськими номерами, які були приклеєні скетчем. Для дезінформації ворога.
Коли міні колона зупинилась на мосту, водій автобуса пересів в легковий автомобіль і вони почали втікати, але перед тим підпали цю автобуса. Через декілька секунд пролунав вибух і міст було знищено. На іншому кінці цього моста був російський блокпост. Під час вибуху, його знесло геть.
Бої за Донецький аеропорт тривали з вересня 2014 року до 21 січня 2015 року. Стали одними з найзапекліших у війні на Донбасі.
Найактивніші бойові дії почались у листопаді за старий та новий термінал летовища.
21 січня 2015 року захисники вийшли з зруйнованих терміналів. Оборона тривала 242 дні.
Немає коментарів:
Дописати коментар