ZIK
Я погоджуюсь з правилами сайту та політикою приватності
Після проголошення Україною Незалежності питання Чорноморського флоту залишалось невирішеним ще до 1992 року. Хто знає, як довго ще зволікали б президенти обох держав, якби не військові із 17-ї морської бригади. Саме вони першими присягнули на вірність Україні, а потім, ризикуючи усім, влаштували демарш тодішньому, ще радянському командуванню.
Про це йдеться у фільмі «Президенти. Епоха Кравчука» проекту «Історична правда з Вахтангом Кіпіані» на телеканалі ZIK.
Із початком становленням української Незалежної держави неподалік кримського Донузлава вирішувалася доля Чорноморського флоту, у якому надалі служили радянські військовослужбовці.
Перші, хто присягнули на вірність Україні
Начальник штабу 17-ї бригади кораблів у 1990-1992 роках офіцер Микола Жибарєв був одним із перших, хто в січні 1992-го наважився на кардинальний крок і добровільно присягнув на вірність Україні. Таких як він тоді було дві третини бригади.
«Ми розташовувались у Криму, це територія України, а ми – її громадяни. Однак, чомусь, виконуємо завдання з Москви. А якщо б нам дали звідти команду, яка б протирічила українській політиці?», – пояснює тодішній хід своїх думок Микола.
Колективну присягу завірили печаткою і надіслали в Міністерство оборони. Після цього на відчайдушних військових посипались погрози та тиск з боку проросійських колег.
«Робили все можливе, щоб не отримали чергове звання, не висували на вищі посади, здійснювали все, щоб діти не поступили в дитячий садочок. Навіть були питання про зняття з посад деяких офіцерів. Ми декілька раз зверталися до Верховної Ради України, до Міністерства оборони, що до військовослужбовців, які присягнули Україні, проводяться неправомірні дії. Однак жодної реакції не було», – пригадує Жибарєв.
Відчайдушний демарш
Врешті чоловіки зважилися на справжню авантюру – 21 липня 1992 року під час репетиції параду вони самовільно підняли синьо-жовтий прапор на військовому катері та рушили на Одесу.
«Ми вирішили, що треба зробити демарш, звернути на себе увагу», – каже пан Микола.
У Чорному морі тоді розігрався справжній бойовик. Корабель СКР-112, який вийшов у відкрите море, переслідували з погрозами застосувати вогонь. Проте екіпаж сторожового судна, який ризикнув своїм життям, у стані бойової тривоги не підкорився.
«За нами розпочалась погоня. Корабель на повітряній подушці МПК-93 і ракетний катер намагались нас зупинити, ми ризикували всім. Схожий випадок був на Балтійському флоті у 1974 році, коли один офіцер підняв бунт і вирішив вийти з Римського заливу. Проти цього корабля застосували зброю, а потім був трибунал, кілька підлеглих розстріляли», – пригадує колишній морський командир.
Та у цьому випадку демарш сторожового корабля 1992 року став поворотною точкою в історії Чорноморського військового флоту.
«Потім в Одесу прибув міністр оборони, він сказав: «Хлопці, я не знаю, що ви зробили: це гарне чи погане, історія вже розсудить. Але ви зробили те, що два президенти – України і Росії – усвідомили необхідність вирішення питання розподілу Чорноморського флоту», – каже Жибарєв.
Військові поступки Кравчука
Утім, замість того, щоб поділити флот навпіл, більшість його майна дісталася північним сусідам.
«Давайте говорити про Чорноморський флот з військово-технічного погляду. Це було, м’яко кажучи, барахло. Питання стояло не так у самому флоті, як у його місці розташування. Ось тут довелося поступитися. Нам дісталася Балаклава, їм – Севастопольська бухта. Більшість присягнуло Росії. Тож не знаю, чи тоді були можливості йти на відвертий конфлікт», – зазначає доктор історичних наук Георгій Касьянов.
«На моє суб‘єктивне бачення, керівництво держави тоді вирішувало питання по Криму, мовляв, Чорноморський флот – це залізо, воно не головне. Кораблі побудуємо, а от Крим треба лишити в складі України. Дуже мало уваги звертали на розбудову ВМС України. Це і стало причиною того, що в нас трапилось у 2014 році», – додає Микола Жибарєв.
Президентові Леоніду Кравчуку довелося поступитись не лише флотом, а й ядерним озброєнням, 15% якого Україна успадкувала від СРСР. Це було третім за розміром ядерним арсеналом світу.
«У нас ще була тактична ядерна зброя, за якою не потрібно було доглядати, щоб її зберегти. Треба було проявити мужність. Адже у 90-х роках найбільша трагедія була не в тому, що ми відмовились від ядерної зброї, а у відмові від статусу країни, яка готова воювати за себе. Україна стала державою, що хотіла подобатись всім.
Згодом, у 1994-му, у пік економічної кризи та численні страйків шахтарів змушують Леоніда Кравчука погодитись на дострокові вибори. Не відбувши увесь термін на посаді, розвалену економіку, Чорноморський флот та відмову від ядерної зброї перший президент незалежної України залишив своєму наступникові.
«Мудрість це чи переляк, та, незалежно від мотивів, це було мудре рішення», – вважає Касьянов.
Чорноморський флотІсторична правдановини України Читайте більше тут: https://zik.ua/news/2018/09/17/komandyr_korablya_skr112_na_yakomu_pershymy_pidnyaly_ukrainskyy_prapor_my_1407759
Немає коментарів:
Дописати коментар