Фото: Роман Худяков (НСН)03 июня, 2016 | ЖизньРоман Худяков нашел в строчке "Мы дойдем, мы покорим, мы пойдем в кровавый бой до Дона" намерения посягнуть на территории РФ
Один из депутатов Госдумы РФ Роман Худяков обратился в российское министерство юстиции с просьбой признать украинский гимн и стихотворение Павла Чубинского, легшее в его основу, экстремистскими материалами.
"Это человек, который ядом всегда дышал против граждан Российской Федерации. Против "москалей", как он выражается", — цитирует Худякова НСН.
Депутат считает, что в строчке "Мы дойдем, мы покорим, мы пойдем в кровавый бой до Дона" явно слышны намерения посягнуть на территории РФ.
Худяков считает, что нужно запретить гимн Украины в России, либо потребовать от украинской стороны изменения песни. [ред. • ред. код]Чубинський Павло Платонович
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
| Чубинський Павло Платонович | |
 | |
| Народився | 15 (27) січня 1839 м. Бориспіль |
|---|---|
| Помер | 17 (29) січня 1884(45 років) м. Київ (похований на Книшовому кладовищі м.Бориспіль) |
| Громадянство | Російська імперія |
| Національність | українець |
| Діяльність | етнолог, фольклорист,поет, громадський діяч |
| Відомий | автор слів Гімну України |
| Титул | дворянин |
| Конфесія | християнин |
| Діти | Чубинський Михайло Павлович |
| Нагороди |
золота медаль Російського географічного товариства (1873), золота медаль Міжнародного конгресу в Парижі (1875), Уваровська премія РАН (1879)
|
Павло́ Плато́нович Чуби́нський (15 (27) січня 1839, хутір Чубинський Київська область — † 17 (29) січня 1884, Київ) —український етнолог, фольклорист, поет, громадський діяч, автор слів Гімну України.
Біографія[ред. • ред. код]
Народився 27 січня 1839 р. на хуторі Чубинський (нині — у межах м. Бориспіль)Полтавської губернії у небагатій дворянській сім'ї.
Ще змалку Павло починає захоплювався географією, мріє про далекі подорожі. Після закінчення Другої київської гімназії вступає на юридичний факультет Петербурзького університету. Там знайомиться з географом Семеновим-Тянь-Шанським Петром Петровичем, який у свою чергу знайомить Чубинського з видатними географами Миколою Пржевальським та Миколою Миклухо-Маклаєм.
У студентські роки брав участь у діяльності петербурзької української громади. Був автором журналу «Основа», де познайомився з Тарасом Шевченком, Миколою Костомаровим. Після мітингу проти розправи над учасниками варшавської маніфестації Чубинського виключають з університету, і він деякий час живе на Чернігівщині, у селі Ропша.
1861 року захищає в Петербурзі дисертацію «Нариси народних юридичних звичаїв і понять з цивільного права Малоросії» і здобуває науковий ступінь кандидата правознавства.
Повернувшись в Україну, впродовж 1861–1862 років пише статті для «Основи»: «Значення могорича у договорі, господарські товариства, найм робітників», «Український спектакль у Чернігові», «Два слова про сільське училище», «Ярмарок у Борисполі», співпрацює з «Черниговским листком», де публікує матеріал «Декілька слів про значення казок, прислів'їв та пісень для криміналіста», та з «Киевскими губернскими ведомостями», в яких побачила світ його «Програма для вивчення народних юридичних звичаїв у Малоросії» (1862).
У цей час намагається відкрити безкоштовну сільську школу в Борисполі, але не добився дозволу влади. Належав до течіїхлопоманів. 1862 року в Києві кілька українофільських гуртків об'єдналися в Громаду, серед перших членів якої були Павло Чубинський, Володимир Антонович, Павло Житецький, Тадей Рильський тощо. Проти Громади невдовзі було заведено кримінальну справу, почалося слідство. У вересні того року в Золотоніському повіті поліція виявила прокламацію українською мовою «Усім добрим людям».
Тієї осені 1862 року Павло Чубинський пише вірш «Ще не вмерла Україна», що став національним гімном українського народу. 17 січня шеф жандармів князь Долгоруков дає розпорядження вислати Чубинського «за вредное влияние на умы простолюдинов» (за українську діяльність) на проживання в Архангельську губернію під нагляд поліції. Туди ж висилають громадівця Петра Єфименка та його дружину, історика Олександру Єфименко.
Через рік він оселяється в Архангельську, де працює слідчим, потім секретарем статистичного комітету, редактором губернської газети, чиновником з особливих доручень при губернаторі. За сім років заслання в Архангельську українець Чубинський зробив чимало для російської науки, зокрема написав дослідження про ярмарки в архангельському краї, про смертність на Архангельщині, про печорський край, торгівлю в північних губерніях Росії, дослідив юридичні звичаї в губернії тощо.
Очолював експедицію з вивчення Печорського краю і Заполярного Уралу. За його ініціативою була відправлена експедиція навіть на Нову Землю (невипадково, що українські полярники, які відправляються на зимівлю в Антарктиду, покладають квіти до пам'ятної дошки Чубинського на будинок гімназії, де він навчався).[1]
У 1869 р. дістає дозвіл про повернення до України й очолює етнографічно-статистичну експедицію Російського географічного товариства в Південно-Західному краї.
1873–1875 — секретар (1875–1876 — заступник голови) Південно-Західного відділу Російського географічного товариства.
У 1876 р. Чубинського було вислано з Києва із забороною проживати в малоросійських і столичних губерніях. За допомогою президії Російського географічного товариства він дістає дозвіл проживати в Петербурзі.
Немає коментарів:
Дописати коментар